10

Побитою артилерією стежкою ми пішли на точку евакуації. Четверо несли тіло, двоє рюкзаки та автомати. Рюкзаки з нашої группи взяли лише троє людей. Я в їх числі. Хоча, кожен зайвий кілограм на такій дистанції відчутний, вирішив що осилю. Також, залишив автомат на плечі, не довіривши його нікому стороньому. Ще з навчання міцно закарбувалося в пам'ятті, що зброя має бути при собі.
Ми спинялися чи не кожні двадцять метрів. Всі були втомлені. Дерев'яні ручки носилок по зрадницьки зісковзували з долонь і потрібно було бути уважним аби не випустити тіло на землю. За короткий час я декілька раз перечепився об ямки, в один з яких добряче вдарився скроньою об приклад власного автомата. В голові, наче, спрацьовував металічний засув, який намірювався вдруге лишити мене свідомості. 
- Мужики ще сто метрів до перехрестя, а там асфальтована дорога і легше понесемо.  - Підбадьорував Фізрук.
Ми всі розуміли, що головне пройти цей шлях під лісопосадкою. Не тільки, тому що там далі буде легше йти, а ще й тому, що теперішня пряма - небезпечна і пристріляна добре росіянами. І те що зараз ворожі міни вибухали в дальніх від нас позиціях, було вдачею, якою потрібно швидко скористатись.
Проте, стан фізичного безсиля, який давив вдень, швидко нагадав про себе. Ці півтори доби я діяв на межі своїх сил, весь час волею пересилюючи знемогу. Поки могло тіло, то черпало ресурси з невідомих мені глибин. Але зараз чітко відчув, що не те що когось нести, а себе з важкістю штовхаю вперед. 
Як принизливо не почувався, перший попросив заміни. Усвідомлював, що фізично найслабша ланка в четвірці. Мене без розмов замінили, довіривши в додачу два автомати і кулемет без короба. Я йшов попереду і підказував де ямки та з якого боку їх краще обходити.
Опинившись на перехресті, ми всі перейшли на біг, адже тут прилітало доволі часто і точно. Впевнений, кожен приклав максимальні зусиля, аби оминути цю смертоносну зону. Звернувши на перехресті на ліво, ми попрямували асфальтованою дорогою. Поруч нас по обидві сторони височіли дерева. Вони діяли заспокійливо. Дарували надію, що хоч якось захистять від осколків.
Постаралися не скидати набраний високий темп після стрімкого ривка, але марно. Віддалившись на кілька десять метрів, обезсилені знову стали відпочити.