9

Біля бліндажа в темряві розгледів скупчення солдат. Подумав, що це  одна з груп котра прямує на передові позиції. Спинилася у нас аби перепочити та взнати інформацію, про особливості цієї ділянки фронту. Але коли підійшов ближче, зрозумів, що малими групами наш бат виходить на евакуацію. 
- Не стовпимося, швидко зібралися, взяли ноші з двохсотим і виходимо поки ніч. - Кричав зв'язківець, намагаючись пришвидшити зівак. 
- Фізрук ми не понесемо двохсотого. Горіх і Саня й так на пів - мертві. А четверо ми його не винесемо. - Не впевнено прозвучав чийсь голос в темряві.
- Блін, пацани, ми всі будемо йти ригати! - Швидко відрізав зв'язківець Фізрук. - Ми двохсотих розподілили на три наші виходи. Всі понесуть. Якщо готові, то виходьте. Не тягніть!
Чоловіки зрозуміли, що марно сперечатися. Та й кидати своїх, навіть загиблих, в цьому пеклі не надто хороша справа. Вони взяли ноші і їх силуети розтанули в темряві.
- Наступна група приготуватися на вихід. - Скомандував Фізрук.
Я спустився в бліндаж. Перше що кинулося в очі, наскільки тут стало вільніше. Я зміг спокійно сісти, ні в кого не впираючись і не ступаючи на ноги. При бажані міг, навіть, лягти. По малій кількості людей, я зрозумів, що це остання група, котра вирушає на точку евакуації. Не гаючи ні секунди я піднявся на верх.
- Фізрук я евакуююсь? Чи сиджу тут?
- Єті? Зараз взнаю. 
Зв'язківець вийшов на зв'язок з командуванням. За мене дали добро. Радий, що нарешті заберуся звідси, спустився в бліндаж і хутко почав збиратися. Згадуючи де що поклав та кинув. 
- Орест ти не виходиш з нами? - Спитав в спгшника, котрий сидів впершись об стіну і порожніми очима дивився поперед себе. Його вже не нудило як вдень і виглядав він значно краще. Але вів себе не притаманно тихо.
- Ні, комманда залишатися тут. А завтра десь перемістимося вперед. 
Я перепровірив сумку, амуніцію з рацією, на якій вже сіла батарея і піднявся на верх.