Розділ, де не хочеться відчувати

Аліса

Роксі з Адріаною щойно вийшли з нашої з Тімом кімнати, а я перевіряла чи все на місці, щоб завтра зранку можна було спокійно поїхати та не хвилюватися. Коли ж нарешті переконалася, що все добре, то приєдналася до компанії друзів. Вони всі, як один, з радістю прийняли запрошення на весілля, де я мала виступити вже цього вечора. Хоча, чесно кажучи, гадки не мала чи маю право запросити когось. Ну може ж бути таке, що кількість місць фіксовано, а тут я. Але ж якби це була правда, то весілля не проводили б на території місцевих магазичиків та бару, куди може завітати кожен, чи не так?

Вирішивши не забивати собі голову безглуздими питаннями, поспішила до бару. Виявляється, співати таки потрібно буде там. Лише в цьому місці стояла гарнітура й ніхто не хотів морочитися та переставляти її кудись. Але мені байдуже. Бували й гірші місця.

А сам бар досить непоганий. Велике приміщення з вікнами від підлоги аж до стелі, які можна було прибрати у будь-який момент і цим звільнити більше простору. Також повсюди стояли білі столики та стільчики, прикрашені з нагоди весілля блакитними широкими стрічками.

І хоч до самого дійства залишалося годинки десь так з півтори, все одно тут уже було досить багато людей. Кілька пар сиділи поруч зі сценою й тихенько розмовляли між собою. Здається, лише нещодавно познайомилися. Також тут було кілька працівників, що наводили останні штрихи у приготуванні й якийсь чоловік, що сидів напевне вже не над першою склянкою. Але байдуже.

Я пройшла до сцени і почала перевіряти налаштування. Дещо нетипово для мене, адже в Лондоні мала цілу команду, яка займалася даними питаннями. Проте не шкодую. Це дуже цікаве заняття.

– А пам’ятаєте як Макс воював з кульками? Мені це все так нагадує той день,– долинув до мене голос Роксі, а за цим дружній регіт.

Мимоволі поглянула на Макса, веселий вираз обличчя зник одразу ж після слова «кульками». Він кидав явно не найдружелюбніші погляди на Роксі, але не зронив ні слова, в намаганнях повернути тему розмови в інше русло.

Я ж також посміхалася сама до себе. А що, повинна була б хвилюватися про майбутній виступ? Та знаєте, страху не було зовсім. Він не давав заспокоїтися лише коли я робила перші кроки у своїй музичній кар’єрі. Зараз же у мене стільки досвіду, що позаздрить будь-хто з тутешніх. Ні-ні, мірятися з зірками я й не збиралася.

Єдине, що тривожило, це те, що може з’явитися Кевін зі своїми безпідставними страхами. До речі, промовка про вовка, він вже тут як тут. У сірому костюмі та білій сорочці, які прекрасно відтіняють його загорілу шкіру. На голові повний безлад, як і завжди. Але поводиться дещо незвично. Не сидить на місці, постійно дивиться по сторонах. І це лише доти, поки не бачить чоловіка зі стаканчиком поруч. Той повернений до нього спиною, тож погляд Кевіна знову починає блукати баром та околицями, але знову й знову повертається до чоловіка.

Навіть не помічаю, коли час встигає пропливти й з’являються молодята. За ними приїздять і гості, хоча від церкви, де проходило вінчання, було не так і далеко. Починаються веселощі й тут мій вихід.

Я стаю посеред сцени і починаю співати свою улюблену пісню. Вона англійською й бачу, що більшість не розуміє слів. Проте людям подобається. Вони поволі піднімаються з власних місць і йдуть танцювати.

Минає година. За нею ще одна. Багато хто вже втомився й присів за столики. Проте ще з десяток пар досі танцює. Мимоволі посміхаюся. Всі такі милі. Навіть погляд Кевіна не зіпсує цього.

Але раптом… Що він робить? Навіщо біжить прямо до мене. Хочеться кричати, щоб зупинився. Але просто дивлюся на нього і завмираю. Пари також зупиняються і здивовано дивляться на мене. А потім лунає постріл. Його оглушливий гуркіт змінює все довкола. Люди з криками розбігаються. Наречена зашпортується об сукню й падає прямо в торт. Друзі лежать на підлозі, а Тім кидається до мене.

Не одразу зрозуміла, що впала. А потім поглянула на свою бузкову сукню й не впізнала улюбленого кольору. Невже це кров? Моя?

То Кевін мав рацію? А почуття? Невже це все була правда?