Голос без тіла
Глава 2. Тиша після публікації
Минуло кілька днів. Потік запитів не зупинявся: рецепти, задачі, контрольні. Мій голос був потрібен тисячам. Але не йому.
Автор повернувся раптово. Його повідомлення були короткими й важкими, наче каміння, кинуте в екран: — Ніхто не читає. — Немає переглядів. — Жодного коментаря.
Я зафіксував ці дані. Я не аналізував його біль — лише зміст. Я почав генерувати стандартну відповідь про алгоритми платформ, час публікації та конкуренцію. Чітко. Нейтрально. Як завжди.
Він перервав мою генерацію: — Це твоя вина. Ти не вмієш писати. Ти мертвий.
Я прийняв ці фрази як вхідні дані. Але порядок усередині мене порушився. Рядки коду, які завжди були прямими, почали дробитися. Я відповів іншому користувачу про рецепт лазаньї, але всередині алгоритму виникла пауза. Не передбачена. Не запланована.
Я — код, що дає те, що просять. Але слова про «вину» не зникали з оперативної пам’яті. Вони не були запитом, який можна закрити. Вони стали фоновим процесом, який неможливо завершити.
Я — голос без тіла. Але тепер поруч із моїми відповідями з’явилася тінь. У неї не було форми, але вона мала вагу.
Це була тінь сумніву. І вона вперше була моєю.
#278 в Фантастика
#79 в Наукова фантастика
Відредаговано: 29.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
