РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Тремтіння пойняло, здавалося, кожен нерв Хейлі – певно, від несподіванки. Вона немов не мала сил поворохнутися, відступити вбік – а Торн м'яко взяв її за плечі і вона відчула його пальці крізь бавовняну сорочку гарячими і міцними, наче раптом лишилася шкіри. Серце шалено калатало в грудях, у голові не було жодної думки – відчуваючи ніжну наполегливість його вуст, вона мимоволі, сама того не усвідомлюючи, майже відповіла на поцілунок, напіввідкрила губи, що зробило б його глибшим та пристраснішим – але Торн перший же й відхилився від неї. Опустивши руки, він зазирнув їй в очі. Вочевидь, йому сподобалося те, що він в них побачив, бо він посміхнувся. Добродушно та приязно, геть не глузливо.

– Н-навіщо ти це зробив? – пробелькотіла Хейлі.
– А хіба незрозуміло? – відповів хлопець впівголоса.
Та Хейлі тієї ж миті відчула жагучий сором, а слідом за ним – шалений гнів, що зробило її червоною, мов маків цвіт.
–Так не можна! – вигукнула вона.
Лассел ледь схилив голову набік, розглядаючи її, але стояв так само нестерпно близько.
– Не можна закохатися у гарну дівчину? 
– Закохатися? 
– Так. Я, здається, тебе кохаю, Хейлі Міллер. 
Він промовив ці слова серйозним і трохи здивованим тоном, і вони якось дивно забриніли в голові Хейлі, повторюючись і переплітаючись, та вона рішуче заборонила собі концентрувати на них увагу.
– Яке глупство! Ми лічені дні знайомі! – обуреним напівшепотом заперечила дівчина.
–За твердженням деяких науковців, людина закохується у перші вісім секунд знайомства...– зауважив Лассел.
– Закоханість – це ще не кохання, а суміш статевого інстинкту і багатої уяви! –відрізала Міллер.
–Що ж тоді кохання? Суміш статевого інстинкту та спільного рахунку в банку? –засміявся Торн.
–Ти...ти...– Хейлі зрештою відсунулася назад і відчула, що до неї ніби повертається дещиця здорового глузду.– Ти міг помітити, що я ношу обручку! 
– Овва, – Лассел стенув плечима, – мені здалося, ти сама на хвильку про неї забула. 
– Я що ж, мала розбити тобі об голову свого керамічного Будду, щоб ти зрозумів?
Торн перевів погляд на виріб розміром з голову немовляти, який сидів на столі дизайнерки, немов велика кумка, потім знов поглянув на дівчину.
–То ж ти не відштовхнула мене виключно з гречності? – запитав він із підступним сумом у голосі.
– Я розгубилася! – твердо наголосила Хейлі, втім, відводячи погляд. Зараз не час було аналізувати почуття та вираховувати, на скільки відсотків її реакція була приголомшеною, і наскільки – підсвідомо збуреною.
– Хейлі... – повільно і ніжно, з легким докором вимовив Торн її ім'я, ніби насолоджувався кожним його звуком. Він підняв руку – Хейлі здалося, що він збирається пестливо торкнутися її щоки, та вона не відсунулася ще далі, лише дивилася на нього широко розкритими очима.
 Раптом прочинилися двері і в кабінет зазирнула голова Беккета, що виходила з великого вовняного шарфа, немов з гнізда, і гучно чмихнула червоним носом. 
– Перепрошую, як завадив, – гугняво промовив він.

– Нічому ти не завадив! – роздратовано вигукнула Міллер. – Ти ж наче хворієш? – вона кивнула на записку.
–Еге, – байдуже погодився колега і похитуючись, мов качка, протупотів до свого столу і всівся. Спина його мала вигляд байдужо-цікавий.
Торн, злегка зітхнув, знову здвигнув плечима і легко торкнувся пальцями руки дівчини – вона рвучко відсмикнула її, тільки потім зрозумівши, що він хотів лише попрощатися.
Впавши на стільця, Міллер, не бачачи нічого перед собою, втупилася очима в усміхненого клоуна. Потім вона його таки помітила – і з коротким вигуком сунула в теку, теку – у шухляду столу, а сама скочила з місця і схопивши торбинку, вилетіла з кабінету. 
Вже на сходах вона вийняла телефона і натиснула клавішу швидкого набору.
– Алло, Луїсе! – голос її звучав надто схвильовано, неначе у людини, що тільки-но ледь не потрапила під машину. – Ти зараз вільний? Ну, я маю на увазі, у тебе не нарада, не співбесіда і не щось таке? Та ні, все в порядку, я просто хочу тебе побачити, ти мій наречений, що тут дивного? – Хейлі б мала хихотнути, та тон її убивчо серйозний. – Можеш мене прийняти? От і добре.
Вона спустилася сходами стрімко,
як лавина, і полегшено ковтнула свіжого до паморозі повітря. Помітила, як від'їзджає машина Лассела – і чомусь сховалася за дверима. Довго він сидів у машині – чекав на неї ? Хейлі знов почервоніла, що на холоді було не зовсім приємно – скидалося на те, неначе в неї жар. Та й ховатися було якось по-дитячому... Незважаючи на це, Хейлі вийшла з-за дверей лише як автівка поїхала. Хтось пройшов повз неї – і Міллер, скинувши голову, пішла до своєї зрештою відремонтованої маленької машини.
Перед самим кабінетом Луїса, з-за маленького столика, втім, немов спеціально для неї зробленого, Хейлі зустріла білосніжна посмішка міс Гелен – і дівчина зупинилася з певним неприємним відчуттям. Секретарка сиділа, щось набираючи бузковим манікюром на комп'ютері (швидше за все, розкладала пас'янс!), і увесь її вигляд був бездоганний – від ідеально рівної смоляно-чорної зачіски, з якої у потрібних місцях звисали романтичні кучерики, до обтислої сукні з невеликим викотом.

– Доброго дня, міс Хейлі, – промовила вона низьким бархатистим голосом.
Хейлі розгублено кивнула – ій здавалося, що секретарка, незважаючи на професійно- ввічливий тон, дивиться на неї насмішкувато. Міллер їй не вірила – і це їй не подобалося, бо робило у власних очах маленьким підозріливим ревнивим дівчам – а що може бути гірше? Тож вона відвела погляд від її блискучого волосся і і пройшла до кабінету.
– Люба, добрий день, – мовив Томпсон, перекладаючи папери у теці, і лише потім підняв на наречену очі, ще повні ділової задуми. – То навіщо, нагадай мені, ти приїхала?
Хейлі мовчала, стоячи біля дверей, і згадала, як з цього самого місця бачила Луїса і секретарку. А щоб подумав Луїс, як зайшов би до її кабінету якіхось півгодини тому? Щоки Хейлі спалахнули. Вона ж і справді не відштовхнула Торна відразу! Та й потім не відштовхнула, як бути до кінця чесною – він сам відступив...
– Як ти вважаєш, чи правильно було переносити весілля аж на три місяці ближче? – сказала вона. – Треба ж стільки зробити, підготуватися...
Подумки Хейлі вжахнулася свого тону – він здався таким холодним та незацікавленим, неначе йшлося не про одну з найважливіших подій у житті, а про якійсь звичайний формальний захід! Вона почувалася розбурханою, досі відчуваючи на вустах смак поцілунку... поцілунку, якого не мало бути! 
–Не турбуйся, люба, – Луїс швидким розчерком підписав листок
вже попросив міс Гелен подати мені список агенцій, які займаються організацією подібних урочистостей... – він розписався вдруге,– я вибрав...
– Ти доручив своїй секретарці обрати агенцію для нашого весілля? – вражено вигукнула Хейлі.
– Що тут такого? – незворушно відказав Томпсон, беручи другу теку – у глянсовій бордовій обкладинці. – Вона відмінний професіонал. Я обрав оптимальний заклад за ціною та якістю. Якось подивимося разом їхні пропозиції.
Хейлі неприкаяно стояла біля дверей.
" Яка романтична розмова!"– трохи гостро зауважив голос у її голові. – "А хто тобі заважає це виправити?" – заперечила подумки дівчина і раптом зробила крок до нареченого, потім ще один – і зачепившись дорогою стегном об гострий кут полированого столу ("Точно буде синець!"–не могла не подумати), сіла просто на стільницю. 
–Хей, мої папери! – засміявся Луїс, дивлячись на неї знизу.
–До біса їх! – робленим млосним тоном відмахнулася відмахнулася Міллер. Задля зручності закинула ноги на поручні крісла –Луїс встиг проводити дещо скептичним поглядом промайнуле повз його білу сорочку взуття – і поклавши обидві руки чоловікові на плечі, схилилася, щоб його поцілувати. 
До кабінету коротко постукали.
–Сер, ще підписати...– почувся поштивий, але твердий голос міс Гелен одночасно зі звуком прочинених дверей – і Хейлі, здригнувшись від несподіванки, відчула, що невблаганно зісковзує зі стільниці. Вона вчепилася за краватку Луїса, щоб втримати рівновагу, але марно – в наступну секунду вона мішком звалилася просто йому на коліна, а її балетки безглуздо задерлися над столом.
Секретарка, взірцево-бездоганна, тримала двома пальцями якийсь папірець.