РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

   Струнка висока білявка у довгому плащі йшла вулицею так стрімко, неначе ще трохи – буде втікати від переслідувача. Ніхто, звісно, за нею не гнався, але багато хто з перехожих з цікавістю поглядав на її гарненьке похмуре личико з міцно стисненими тонкими рожевим вустами. Либонь вона дуже мила, коли посміхається!

 Та Хейлі Міллер було не до посмішок. Як він міг? Ну ось як? – билися думки за її  спохмурнілим чолом, і вона раз за разом запахувала на собі плащ нервовим рухом. Та й вона нівроку – класну штуку вигадала, нічого не скажеш! Підживила стосунки! Жіночі, йшли б вони під сто чортів, журнали! Та холодно ж, хай йому грець! Хейлі зіщулилася і вперше поглянула по боках – ось, зрештою, темна машина стоїть біля дороги. Недовго думаючи, дівчина зупинилася, відчинила задні двері і сіла на сидіння сзаду.
– Сто перша вулиця, будь ласка! – гучно сказала вона.  
Водій повернувся до неї з виглядом дещо здивованим – а у неї якраз злетів край плащу, оголивши коліно. Хейлі зле і нетерпляче смикнула його назад і відкинулася на спинку крісла, схрестивши руки на грудях з виглядом вкрай незалежним. Нащо цьому хлопцеві знати, що на ній під плащем окрім гарної мереживної білизни нічого немає!
Водій промовчав і машина поїхала.
А губи Хейлі раптом затремтіли.
– Чому ви, чоловіки, не можете бути вірними! – вихопилося в неї.  

 Стрижена потилиця аж здригнулася.
– А жінки?
– От, звісно, одразу жінки!
– Як стверджують деякі опитування, 55% чоловіків і 46% жінок не проти розважитись на стороні, – тоном професійної енциклопедії заявила потилиця.
– Я ніколи не зраджувала! – обурилася Хейлі.
– Отже, ви – у 54%? – грайливо поточнили. – А ваш партнер, я розумію – у 55?
– Він не "партнер"! Він – мій наречений! – майже скрикнула дівчина. – Не зношу це слово, що прирівнює особисті стосунки до спільної торгівлі милом чи партіі у сквош!

Потилиця співчутливо хитнулася.
– Тож ви його заскочили на місті злочину? 
– Не ваша справа!
–Та звісно не моя, ви ж перша почали, – мирно погодилася потилиця.

– Усі виливають душу таксистам.
Потилиця лише мугикнула.

– Цікаво, як вас звати, прекрасно пасажирко?   
Його тон, якійсь співчутливий і невловно насмішкуватий, дратував і без того напружені нерви Хейлі.
– Вважаю, вам це ні до чого знати, – промурмотіла вона.
– Ну звісно! Я ж просто таксист!
– Отож бо, – уперши підборіддя у комір, відгукнулася Хейлі, – ми з вами ніколи більше не побачимося.
–Ось ми й приїхали, – оголосила потилиця і машина м'яко зупинилася біля залізобетонної багатоповерхівки ле корбюзіанського "башта у парку" стилі, з вигадливими балконами та великою зоною відпочинку у дворі під купкою платанів.
–У мене немає з собою грошей, та я зараз, сходжу до квартири, – квапливо мовила дівчина, поспішаючи вибратися з автівки – і це зіграло з нею злий жарт: плащ затисло дверцятами і вмить Хейлі опинилася посеред двору багатоповерхівки у двох напівпрозорих червоних шматочках мережива. 
Водій, кілька жінок з дітьми біля лавок – Хейлі здалося, що очі усього Всесвіту прикуті до її голого тіла. У відчаї вона рвонула до себе повислий ганчіркою плащ – затріщала тканина, та не турбуючись про те, дівчина накинула його на плечі і прикриваючи груди й коліна, побігла до дверей під'їзду. Стрілою злетіла сходами на третій поверх і тремтячими руками діставши з кишені зв'язку ключів, гулькнула до своєї квартири як до нори чи фортеці. Сердце калатало як шалене – Хейлі б і кроку не ступила на вулицю, якби не необхідність заплатити за поїздку. Тож вона надягла футболку, улюблені розклешені джинси – була б вона так одягалася відразу, хоча б частини сорому вдалося б уникнути! – і схопивши гаманця, пішла униз. Щоки ій все ще пашіли жаром, та Міллер вийшла надвір з гордо піднятою головою і не дивлячись ні на кого, впевнено продефілювала до  автівки. Але не встигла нарешті, розрахуватися, як назустріч ій з водійського сидіння піднявся величезний букет червоних троянд, за яким ледь видно було усміхнені очі.
– Що це таке? – Хейлі застигла з гаманцем.
– Вирішив  підняти тобі настрій, – просто пояснив хлопець, – пасує до кольору твого попереднього вбрання, чи не так?
  Міллер спалахнула.
– Ото ще! Беріть гроші та їдьте собі!

Водій скрушно похитав головою.
– Та я ж не таксист і не продавець квітів, люба, щоб брати з гарної дівчини гроші! – сказав він.  
Хейлі тупнула ногою – звісно, з якого дива вона взагалі вирішила, що він заробляє на хліб, розвозячи пасажирів? Просто в нестямі сіла до першої-ліпшої автівки!
– Як ви не таксист, то могли б відразу сказати! – тим не менш, обурилася. 
– Та ж мені неважко було підвезти, – продовжував посміхатися хлопець, – то що, візьмеш квіти?
– Нізащо! – відрубала Міллер.– Якщо ти зрозумів, що я порвала з нареченим, це ще  не означає, що мене може підібрати перший-ліпший! Ненавиджу вас, таких тупоголових самців, які пускають слину лише від клаптя голого тіла! 
Вона розвернулася і пройшла у дім. Хлопець проводив поглядом її гарну фігуру з довгими ногами і тонкою талією – навіть просторий одяг не міг це приховати, а видиво її у самій білизні, як печаткою лишилося в його уяві. Він поклав букет, за яким хутко збігав, поки Хейлі прикривала сором у квартирі, поруч на сидінні, і знову мрійливо посміхнувся.  Гаряча дівчина, і не кокетка. Він не прийняв близько до серця ії закиди щодо суто фізичної природи його уваги до неї – пусте, він зрозумів, що вона недурна і з принципами, ще до того, як вона неочікувано блиснула усіма принадами!  

А Хейлі ходила взад-вперед по своїй  невеличкій, але гарно вбраній, світлій квартирі, і розмірковувала над усім, що відбулося. Гнів, розбите серце, ганьба на весь дім і можливо, на кілька інших – непоганий наслідок досить невинної витівки! Вона усього-то вирішила завітати на роботу до свого нареченого, керівника відділу кадрів у фірми з найму персоналу, у еротичному вигляді – плащі на голе тіло. Їй здавалося, що стосунки останнім часом зробилися якісь прісні, і стаття під назвою "Десять способів повернути романтику" надихнула її на сюрприз. Мала б відразу здогадатися, що нічого доброго не вийде, коли зранку зламалася машина – та ж ні, подзвонила подрузі і попросила підвезти! Все її дитяча упертість, як надумала, так і зробить! Зробила... перед очима Хейлі так і стояла картина, яку вона побачила, відчинивши двері до кабінету Луїса – він сидить у кріслі, а над ним схилилася його секретарка в обтислій сукні і палко його цілує! Стерво! А він! Міллер відібрало мову, вона з хвилину  стояла у розстібнутому плащі, демонструючи себе не лише зрадливому нареченому, а й цій особі! Побачивши її, обидвоє, звісно, скрикнули, Луїс сказав щось на кшталт цієї вічної фрази "Ти все не так зрозуміла", а вона... як можна зробити сцену у самій білизнї?! Тож вона просто мовчки втекла. Луїс... два роки вони були разом, познайомились випадково, на дні народження, вона так звикла бачити його завжди стриманим і надійним, з тонким почуттям гумору... навіть наодинці він нечасто втрачав самоконтроль. І ось його обціловувала ця пишнотіла краля! Хейлі скрикнула і кинула на підлогу вазу. Задзвонив телефон. Це був Луїс, та дівчина і не думала відповідати.                                
                                ***
Вкрай серйозна і дещо сумна сиділа наступного ранку Міллер на обговорені у стдії графічного дизайну, де вона працювала. Вона була б охоче пропустила цей день, та йшлося саме про її проєкт. На щастя, особливої критики він не зазнав – ще одного удару Хейлі не знесла б! – тож з малими втратами вона збиралася вже сховатися у своєму маленькому кутовому кабінеті, коли керівниця – модна дама у великих окулярах "кошаче око," оголосила:
– У нас з'явився новий замовник, директор компанії "Сервал-сентер" Торн Лассел! Він бажає познайомитися особисто з кожним з дизайнерів, чиї пропозиції буде розглядати.
–Це ще до чого? – промурмотів колега Хейлі Беккет –довготелесий  молодик у картатій сорочці із зачесаним від лоба рідким волоссям. – Буде зважати, хто краще бісики пускає? То мені тоді робити нічого.
   Іншого разу Хейлі не стримала б сміху- Беккета дійсно важко було назвати привабливим для будь-якої статі – та не цього разу. До того ж коли двері відчинилися і з привітною посмішкою увійшов молодий чоловік, Міллер взагалі закортіло сховатися під стіл або вистрибнути у вікно.Бо це був ніхто інший, як учорашній хлопець, який підвіз її додому! Що вона тільки йому наговорила, згадати соромно... зрозуміло, що її проєкт він не обере, та хай вже з тим. Це тільки їй могло так пощастити. А він справді нічогенький – учора вона не встигла його розгледіти, а тепер чудово видно, що "таксист", від якого вона бачила хіба очі та русяву потилицю, виявився володарем худорлявої  та досить міцної статури, карі очі ніби весь час зіщулені від сміху, ніс та великий рот гарної,  хоч і неправильної форми.Взагалі, схожий на хлопчиська-студента, але ніяк не на директора компанії.
–...Хейлі Міллер, одна з наших найталановитіших молодих авторів, на її рахунку роботи для "Харріс кепітал" і "Форчун лімітед", – керівниця посміхалася так солодкаво, представляючи Хейлі, що ту аж занудило. З похмурим виглядом вона вивільнила правицю з широкого рукава светра і простягнула Торну, не дивлячись на його променисту усмішку.
–Хейлі, то ось воно що! – Лассел легенько потиснув їй пальці – дівчини стало ніяково і вона швидко сховала їх знову.– Я дуже добре знаю  ці компанії, ви чудовий спеціаліст! Я хочу з вами працювати!
Артур гмикнув десь збоку, а Хейлі подивилася на замовника спідлоба. Що то він задумав? Не дуже–то їй хотілося йому довіряти після учорашнего.
–Сподіваюся не розчарувати,– геть непривітно бовкнула вона –аж керівниця подивилася осудливо.
За кілька хвилин співробітників розпустили по місцях. Хейлі зітхнула з полегшенням, та лише вона вийшла у коридор, як до неї підступив ніхто інший, як Луїс з пристойним, не надто великим букетом червоних  троянд.
"Схибнулись ви на них, чи що?" – було перше, що спало Хейлі на думку, і  тільки потім, – що наречений прийшов перепрошувати! Серце в неї закалатало.
–Люба, така прикрість, –пророкотав Луїс своїм поставленим, неначе у актора, голосом, –ну чого ти вчора не дала мені усього пояснити?
Хейлі дивилася на нього прямо. Її наречений. Луїс. Його приємне довгасте лице, блакитні очі за стильними окулярами, увесь його розважливий, врівноважений вигляд...
– Ми просто розмовляли з Гелен, вона розповідала про родину, у неї нещодавно тітка померла, вона дуже переживає...– продовжував Луїс, – я співчував ій, можливо, вона щось не так зрозуміла, та потяглася до мене... я її не цілував, люба, просто ти маєш зрозуміти, не міг я її просто відштовхнути, це грубо... В нас нічого немає і бути не може, це безглуздо!
Хейлі чула неначе збоку. Ніколи б не подумала, що на нього здатна безтямно накинутись пристрасна тигриця з приймальної!
–Люба, давай миритися, –Луїс простягнув руку і торкнувся її, – ти ж не думаєш, що я стану тобі брехати?
Хейлі зітхнула. Мабуть так... вона не знала, але чомусь ій стало якось ще сумніше, ніж до того. Луїс... вперше,  як ій здалося, що між ними все скінчено, вона подивилася на їхні стосунки, як на відносини геть сторонніх людей. Бувши знайома з ним півроку, вона вже знала усі його улюблені ресторани, політичні погляди і вподобання в музиці. В ньому не було нічого зайвого та надмірного, та й нудним його було не назвати. Вона звикла до нього, він ій подобався,  не дратував і не викликав бажання опікуватися ним, як дитиною... Це був просто... ії друг Луїс.
– То що, люба? – він злегка припідняв брови, наче натякаючи, що годі вже комизитись.
–Вам треба узяти паузу, – раптом пролунав поряд з ними квапливий голос,– Хейлі, підемо, я помру, якщо не обговоримо все як слід просто зараз!
Торн Лассел стояв перед ними, бозна з якого кабінету виринувши. Він підхопив Міллер під руку і повів за собою так стрімко, що Луїс лишився тільки очима кліпати.
– Що ви робите? – обурилася Гейлі вже як вони опинилися на вулиці.
–Я побачив, що вас необхідно рятувати, – лагідно пояснив  замовник, відпускаючи її лікоть.
– Та з чого ви взяли? Це мій наречений!
–Якій у 55 відсотках? – поточнив Лассел з усмішкою.
–Він якраз мені усе пояснював, – невідомо чому наполягала дівчина.
– Усього пояснити не можна, – знизав плечима Торн, не відводячи від неї погляду.- Пообідаймо десь?
Хейлі не знала, як вона погодилася, та дійсно пішла з ним до якогось кафе.Там вони їли банановий пиріг і Торн щось безперервно розказував –декілька разів Гейлі реготала так гучно, що на їхній столик обертались інші відвідувачі, а Торн при цьому підіймав брови, збираючи в зморшки свій гладкий лоб, з таким неймовірним, ледь спантеличеним виразом, наче геть не розумів, чим викликана така бурхлива реакція, що мимоволі веселило дівчину ще більше.
– Я дуже радий, що той тип в окулярах не розбив тобі серце, – раптом сказав хлопець.
Хейлі враз спохмурніла і сама здивувалася, що як пішла з ним, жодного разу не згадала про Луїса.Це дивно ... і якось по-дурному. Що вона власне про нього знає? А він вже її "клеїть"!
–А тобі коли –небудь розбивали серце? – доволі різко відказала, шукаючи у кишенях джинсів гаманець.
–Разів зо десять, – запевнив Торн, – та я лікувався роботою.Чого, думаєш, у мене власна фірма?
Міллер мугикнула.
–Та я не втрачаю надіі зустріти когось дійсно особливого.
Дівчина не дивилася на нього.
–Не розумію, чого ти мені це говориш.
–Справді? – Торн посміхнувся, і Хейлі відчула, що червоніє. Цього ще не вистачало! Вона злостивилася, що йому вдалося її збентеженити.
–Адже ми просто обговорюємо справи!
–Звісно, –погодився Лассел.
–Не думай, що у нашій студії ладні на все, щоб утримати замовника!
"Боже, що я верзу!"
–Ніколи б не посмів, – кивнув співбесідник.
–Усе, мені час! –Міллер підскочила, кинула на стіл гроші і прожогом вилетіла з кафе. Вже пізніше вона подумки вилаяла себе за таку підліткову поведінку – могла б і стриманіше поводитися! Це просто якась біда – у цього  хлопця виявився хист виводити ії з рівноваги!
  На роботу повертатися настрою не було, гуляти містом –теж. Захотілося подзвонити матері, і дівчина не стала відкладати це на потім – присіла на першу-ліпшу лаву і вийнявши телефон, швидко знайшла її номер.
–Люба, це ти? – почувся низький лагідний голос матері, і Хейлі навіть прижмурила очі від почуття заспокоєння,  яке відразу огорнуло її. Вони з матір'ю завжди були дуже близькі, і нехай тепер жили в різних містах, все одно регулярно підтримували зв'язок.
– Привіт, мамо, як справи?
– Справи – добре, принаймні, я поки що не чула нічого поганого, – відгукнулася Міллер- старша, – твій брат збирається їхати на першість штату зі своєю командою, батько не вважає,що його найближчим часом звільнять, електроенергію давно не підвищували, троянди майже усі прижилися – що ще треба для щастя?
  Хейлі мимоволі посміхнулася – тон матері завжди давав сподівання на непорушність світоустрою.Та потім вона згадала про Луїса і відкинулася на спинку лави.
–А в тебе як, усе гаразд? 
–Так, –зітхнула дівчина.
–З Луїсом...– запитально продовжила матір, вочевидь почувши щось не те у голосі доньки.
–У мене відмінний контракт, – сказала дівчина, – просто мрія. Скажи – а як ти розумієш, коли тато тобі бреше?
–Дивне запитання!
–Ні, справді... коли він дещо недоговорює, щоб не засмучувати тебе зайвий раз...
– Що? Він тобі щось казав? – матір захвилювалася,– не все так добре на роботі? Чи щось зі здоров'ям? Хейлі Енн, не приховуй від матері!
–Та ні, мамо, нічого він мені не казав, я просто хочу знати... для себе...
–От що...– на другому кінці дроту злегка посміхнулися, – зазвичай твій батько дивиться трохи вбік і говорить ледь-ледь пришвидшено.
–Справді?
– Люба, я його зі школи знаю, – поблажливо відказала матір 
–Мабуть, у цьому і є запорука щастя, – пробурмотіла дівчина, – а ще краще – знайомитися у дитячому садку!
У слухавці засміялися.
– Не будь песимісткою, Хей, просто вмій дослухатися до власного серця!
– Легко сказати...