Оповідання

Повний місяць виплив з-за темної хмари, на дзеркальній поверхні небесного світила відбилися обриси планети. Супутник вкрився багряними фарбами, пророкуючи приморозок, який був регулярним гостем київських вулиць у листопаді. Зірки розсипалися по небу десятками сузір’їв, вони ліниво спостерігали за людьми, не проявляючи жодного інтересу. Численні вибухи шрамували тіло столиці, рани диміли та горіли, а земля наповнювалась людськими стражданнями та кров’ю. Кожна смерть ‒ це трагедія, яка тупим ножем розрізає душу, впускаючи тугу. Не всім ранам судилося загоїтися, але біль однієї людини чи навіть групи людей зазвичай проходить поза увагою більшості. Саме тому щовечора київські вулиці заливав м’який світ електричних ламп у проміжках між відключеннями енергії.

Пітьма ховала від випадкового погляду таємницю сутінок, півночі. Цокіт високих підборів ‒ ніч, що крадеться, саме вона володіє серцем. Довге волосся, що розфарбувала сама пітьма, розвіває вітер, він лагідно обіймав привабливе тіло, що ховалося під обтягуючим плащем. Вона граціозно ступає, мов хижа кішка, її форми та контури приваблюють погляди, викликають бажання. Вона ‒ недосяжний ідеал, богиня.

Ніч всевидяча, пітьма всеосяжна. Вона знає, що приховує темний підвал. На вигляд те підземелля не здатне привернути увагу. Однак, металеві двері здатні зберегти таємницю, секрет недосяжний для простих смертних.

Умовний стук ‒ код, що знають тільки обрані, й слід із неонових ламп проводить темним коридором глибоко під землю. Тут можна не боятися ані дронів, що летять зі сходу, ані поліції. Неонове царство наркотиків та розпусти, гріха та бажання. Вогні, що миготіли, мов навіжені, вихоплювали у темряви випадкові картини злиття двох, а інколи і більшої кількості тіл у єдиному екстазі. «Ангельський пилок» осипався на столи, змушуючи молодих людей рухатися все швидше і швидше в ритм басів.

Не встигла Марія зняти пальто, як їхні очі зустрілися. Цей погляд змусив богиню мимовільно прикусити губу, його очі ковзнули у напівпрозорі вирізи одягу, де виднілися обриси спокусливого тіла: окружності, вигини та випуклості, що викликають бажання в душі чоловіка. Іван запросив її кивком голови, і Маша пішла назустріч небезпеці, бо вона цього бажала. Вродливу діву спокусив абсент, щіпка «Пилку» ‒ і ось вона вже твоя, ніжно муркоче на колінах.

— Я жадаю тебе, мила, ‒ прошепотів їй на вушко Іван.

— Це я відчула, ‒ Марія усміхнулася та притислась до чоловіка, у жилах якого кипіла кров. ‒ Не думай, що я проста шльондра.

— О, ні. Зовсім ні.

Він упіймав її руку й до губ своїх притис.

— Машуню, мила. Я подарую тобі справжню казку.

Сходи вели до таємних кімнат. Там, у глибині стародавнього міста, вони могли не боятися зайвої уваги. Сукня ковзнула по мармуровій шкірі, як тільки за спиною скрипнули двері. Тьмяні лампи освітили інтер’єр кімнати, де, окрім ліжка, майже нічого не було – а їм більшого й не треба. Діва кинула хтивий погляд через плече та ледь усміхнулася. Іван пожирав очима кожен штрих спокусливого тіла, юнак поспіхом скидав рештки свого одягу.

Хлопець підійшов зі спини, захопив дівчину в обійми, вона ледь ахнула, коли відчула напругу внизу. Юнак осипав шию Марії дощем із поцілунків, він перейшов на спину, потім – усе нижче і нижче. Кожен дотик був схожий на солодкий десерт – він розносив насолоду нейронами тіла. Ніжний стогін вирвався з дівочих уст, коли спритний язичок скуштував пікантну квітку ночі. З кожним вимальованим узором, з кожним рухом храм із живої плоті наповнювався запахом меду і крові, ароматом бажання. В кімнаті ставало все гарячіше.

Маша вигнулася, мов кішка, й замуркотіла від задоволення, соски на її грудях стали яскравими та твердими. Іван розвернув і кинув її на ліжко, зірвав із себе білизну, демонструючи себе у всій красі. Чоловічі м’язи поблискували від поту в світлі ламп. Грайлива посмішка ковзнула по обличчю дівчини, вона широко розкинула ноги, запрошуючи партнера. Але він не поспішав увійти повністю, часто дражнився й пестив дівчину, доки не відчув, що втрачає ініціативу. Тоді двоє людей злилися у любовному поєдинку, кожен із них намагався вразити партнера. Дівоча шкіра була лагідною, як найтонший шовк, чоловічі руки гуляли тілом, вони пестили й стискали, поки Марія височіла над Іваном. Дівчина рухалася то швидко, то повільно, з кожним рухом з її губ виривався тихий ох.

Здавалося, що час, зачарований магією кохання, призупинив свій шлях, але коханцям не було до того діла. Вони насолоджувалися один одним. Ініціатива часто переходила від одного до іншої, ось уже Марія стала на коліна, вона відчула спиною сильне тіло й виставила сідниці. Діва отримала насолоду, на якийсь момент у неї перехопило подих, а нейронами пролетів імпульс задоволення. Стогони відбивалися від стін кімнати – Марія явно смакувала цей момент.

Дівчина розвернулася, вона умостилася зручніше, щоб закарбувати в пам’яті ці теплі спогади. Хвиля ейфорії накрила з новою силою, Іван посилив свій         натиск. Темп дихання збивався, серце калатало, мов навіжене, а нервові закінчення божеволіли від кожного дотику. Погляди коханців зустрілися, Іван посилив натиск, наближаючи кульмінацію, але невидима перешкода заважала йому піднятися на пік блаженства. Тоді юнак схопив партнерку за горло і стиснув.

— Так навіть краще, – прошипіла Марія, хижа посмішка розцвіла на дівочому обличчі. – Давай.

Іван так і зробив, Маша ледь прикусила губи, вони стали багряними від крові. Океан в її очах почав тьмяніти, але юнак не припинив душити до самого останнього моменту. Він стискав все сильніше і сильніше, доки Марія не втратила свідомість, – і тільки тоді він зміг наповнити чашу сім’ям.