4

Наступного дня Скарлетт вирішила негайно вирушити в Мейфері. Вона відчула, що перебуває на межі й потребує негайної допомоги. Скарлетт згадала про те, як Джейлін кілька місяців тому ділилася з нею своїми розповідями про сеанси з психотерапевтом, який вів приватну практику на Віллоу-авеню, що знаходилась в північній частині міста. За її словами, ця жінка-психолог була фахівцем від бога і досить добре допомогла Джейлін у боротьбі з її депресією. У зв'язку з чим цього ранку Скарлетт вирішила зателефонувати Джейлін і взяти контакти тієї жінки.

І менш ніж за три години після дзвінка вона вже сиділа на диванчику в невеликій затишній кімнаті чотириповерхового багатоквартирного будинку в Мейфері. За вікнами з наполовину спущеними ролетами яскраво світило квітневе холодне сонце. У кімнаті стояли диван, крісло, столик і шафа. Скарлетт сиділа на м'якій коричневій шенніловій канапі, а навпроти неї розташувалася психотерапевт Кейлі Медлін — напрочуд висока та струнка жінка сорока років, яка доволі добре збереглася як для свого віку. Її фігурі та гладенькій шкірі на обличчі могла позаздрити будь-яка жінка ровесниця. Вона більш походила своїм виглядом на таку собі бізнес-леді — важливу й ділову даму в окулярах у тонкій оправі. Однак підприємництво та менеджмент були далеко не її галуззю роботи, як могло здатися на перший погляд.

І ось тепер вони перебували удвох, в одній кімнаті. На столі стояли годинник, серветки, чисті аркуші паперу з підставкою, у якій було безліч олівців і фломастерів, а також невелике косметичне дзеркало.

Для Скарлетт було доволі важко відкрити душу і говорити з людиною, яку вона бачить сьогодні перший раз в житті, про свої почуття або думки. Вона ніколи не думала, що їй потрібно буде звернутися до психолога. Ба більше, Скарлетт ніколи не замислювалася про роботу психологів і не розмірковувала про те, яку користь могла принести терапія безпосередньо для неї. Однак, тепер, коли вона опинилася в безвихідній ситуації, у відчаї та печалі, боячись думати про те, чи вдасться їй прокинутися живою завтра, вона була просто змушена терміново звернутися по допомогу.

Дівчина не могла більше працювати, Скарлетт не поїхала сьогодні в лабораторію і натомість взяла лікарняний на невизначений термін. Вона не знала того, як розповість про те, що відбувається, Джордану, як спілкуватиметься з батьками, родичами, як розповість їм про свою проблему, але Скарлетт вірила в те, що професіонал може допомогти їй розібратися в подібних речах, а можливо, і знайде причину такої поведінки її свідомості. Через що дівчина без зволікань зважилася зробити цей крок.

 — Що тебе привело до мене, Скарлетт?  — спокійним, співчутливим тоном звернулася до неї Кейлі Медлін.

Вона вирішила звернутися саме до психотерапевта, а не до невролога, оскільки вважала, що проблема криється у її свідомості, а не в тілі. Домисли Скарлетт ґрунтувалися на припущеннях про те, що тільки свідомість може цілеспрямовано здійснити переміщення рук на певну ділянку тіла та намагатися заподіяти їй шкоду. Якби це був якийсь неврологічний розлад, пов’язаний з мозком, він не проявився би в такій агресивній і цілеспрямованій формі. Дівчина була впевнена, що фізіологічної складової в цій патології не було, були лише, на диво, чіткі наміри зі сторони свідомості, яка була запрограмована на те, щоб вбити її уві сні. Причини же появи такої програми залишалися таємницею.

 — Я не знаю, як вам про це сказати. Я точно не впевнена, може, така проблема не підпадає під вашу сферу спеціалізації, але, я мусила звернутися хоч до когось, бо справа була нагальна. Річ у тім, що зі мною останні дві ночі відбувається щось дивне і я подумала, що проблема може бути в моєму психічному стані, хоча я до кінця ще в цьому не впевнена...

 — Що з вами відбувається? Не бійтеся говорити, адже для цього ви і прийшли сюди, щоб розділити зі мною свою проблему і щоб ми разом знайшли для неї рішення.

Скарлетт була не в силах дивитися в очі Кейлі, замість цього вона роздивлялася своє взуття. Вона одночасно відчувала збентеження, страх, хвилювання і на її власний подив  — сором. Вона соромилася своєї проблеми, Скарлетт боялася здатися ненормальною, боялася зізнатися, що вона хвора і потребує допомоги. Крім цього, вона була впевнена у унікальності свого випадку, і навіть такий досвідчений фахівець, як Кейлі Медлін, навряд чи коли-небудь стикалася з проблемою такого роду, яка виникла у Скарлетт.

 — Це відбувається вночі, коли я сплю...  — вона затамувала подих, бо не була в силах віднайти правильні слова. Врешті решт Скарлетт, взявши паузу на кілька секунд, зібрала всю волю в кулак і описала ситуацію так, як вона виглядала насправді.  — Я намагаюся вбити себе.

 — Яким чином це відбувається?  — тим самим спокійним і рівним тоном поцікавилась місіс Медлін.

 — Мені сняться сни, але не такі як звичайні, найчастіше це кошмари або просто сновидіння, де я відчуваю гнітючу, важку і похмуру атмосферу. Під час них мої руки починають душити мене.

 — Ви чітко впевнені в тому, що душите сама себе? Я маю на увазі, ніхто інший? Чи, можливо, відчуття удушення з'являється саме собою, без видимих на те причини?

 — Ви мене не так зрозуміли. Я прокидаюся від того, що мої руки душать мене в реальності, а не уві сні. Я прокидаюся зі стиснутими руками на шиї.

Медлін кілька секунд помовчала, проте згодом продовжила:

 — У який період ночі це відбувається?

І Скарлетт розповіла їй усе від початку до кінця. Вона розказала Кейлі Медлін про все те, що трапилося з нею за останні два дні. Скарлетт довелося відповісти на низку запитань від місіс Медлін, щоб та могла краще заглибитися в суть проблеми і зібрати якомога більше інформації. Ручка в її руці невпинно бігала по планшетці із закріпленими на ній кількома аркушами паперу. Не покладаючи рук ні на хвилину, психолог робила нотатки, здавалося, записуючи мало не кожне слово Скарлетт. Наприкінці розповіді для підтвердження своїх слів дівчина скинула з себе шарфик і продемонструвала лілові синці на шиї, які залишилася на шкірі та мали продовгувату витягнуту форму — сліди пальців від її рук.