Глава 26

Трихвилинний поштовх знищив прекрасну картинку перед очима. Хижка за секунду слухняно склалася в гармошку, засипавши все пилом та брудом. Але найголовніше – все навкруги стало ніби у пітьмі. Пил, що піднімався від зруйнованих та вирваних з корінням дерев, потрісканої землі, моментально закрив собою сонце, яке тепер нагадувало про себе лише каламутною блідою плямою.
Наступні кілька хвилин після першого, другий поштовх був уже зайвою мірою: все навкруги і так лежало в руїнах. Жодна війна, жодна облога не могла б і за роки зробити з цим неймовірним райським куточком те, що матінка-природа зробила за кілька хвилин. Третій, доволі короткий, хвилинний, поштовх не змусив себе чекати. Нарешті земля заспокоїлася. Дін повільно підвівся на ноги. Допоміг підвестися Джуліані, яка похитуючись, злякано озиралася навкруги. Десь далеко, між дерев, вони помітили, як хтось з папуасів з глиняними масками на голові, втративши розум, з криками біг, світ за очі. Над головами кружляли зграї птахів, голосно викрикуючи та тріпочучи крилами.

Джул відчула, як страх почав опановувати її тіло. Навкруги темінь, страшений вітер, який зривав все навкруг і потоки води, які неслися величезними струмками звідусіль. Дін і Джуліана стояли по коліна у воді. Чоловік лише міцно тримав Джуліану за руку, прагнучи вибратися з каламутного потоку води, на якесь піднесення. Дівчині раптом здалося, що наступив кінець світу.
Та роздумувати не було часу, так як десь далеко повалив величезний дим, що передвіщав пожежу.

- Бігти зможеш? – запитав Дін. – Схоже, там пожежа!

- Так…

Вони побігли на дим, який величезними клубами підіймався над деревами. Поселення племені Асаро перетворилося на руїни. Звідусіль лунали стогони і крики про допомогу, від похованих заживо темношкірих папуасів, під уламками власних хижок. Навкруги почалася метушня, крики, плач дітей та розпач жінок.

Чоловіки почали розбирати завали, витягуючи з-під них поранених та дітлахів. Дін кинувся їм допомогати. А Джул розгублено спостерігала за жахом, який відбувався навкруги. Серце шалено стукотіло в грудях, тіло тремтіло від жаху, а горло скувало лещатами, коли погляд зупинився на окровавлених жителях племені, які штабелями лежали посеред поселення та стогнали і кликали на допомогу. Діка і декілька жінок почали промивати рани. Джуліана кинулася до палатки, щоб взяти валізку з аптечкою і тільки тепер зрозуміла, що поступила нерозумно. Тому почала злякано озирнулася навкруги, відчуваючи шкірою небезпеку, яка чатує тут. Палатка теж виявилася заваленою. На неї впало вирване з корінням дерево. Аж раптом зсередини чувся тихий стогін.

Дідько! Схоже, Брейвен знаходиться всередині. Джул декілька секунд розгубленно озиралася навкруги, а потім кинулася до входу. Відкривши вхід, дівчина спробувала пробратися всередину. Та палатка хиталася від чергових поштовхів вітру. Нарешті, дівчині вдалося пробратися до Люка і вона оглянула його закривавлене обличчя.

Він знову марив, був досить гарячим і щось бормотів. Джул стягнула його на землю і поволокла до виходу. Він стогнав і хрипів. А черговий поштовх змусив Джул зойкнути і випустити Брейвена.

- Джул, ти тут? – почувся голос Діна, що змусило дівчину полегшено зітхнути.

- Так! На палатку впало дерево, тому хочу витягти з неї Брейвена, - кинула вона.

Дін розкидав гілля, яке наніс вітер, розчищаючи для них дорогу.

-Давай його сюди! – мовив Дін, розуміючи, що забратися в палатку йому не вдасться.

Велетенське дерево гарненько понівечило їх тимчасове пристанище. Джул підтягла чоловіка до виходу і його міцно вхопив Дін, прагнучи витягти назовні. Джуліана озирнулася і помітила валізу з аптечкою. Вона повернулася, коли почула:

- Вибирайся негайно, чуєш?

- Я лише хочу взяти аптечку…

- До біса аптечка! Вибирайся звідти!

- Я візьму…

- Я сказав, давай сюди!

Та Джул повернулася назад і схопила валізу. Тканина не витримала і лопнула від ваги дерева. І гігантський стовбур дерева упав на палатку. Дівчина зойкнула і відчула, як її придавило до землі велетенським гіллям дерева.

- Матір божа! – почула вона. – Коли ти нарешті будеш слухати? Я наказав тобі вибиратися!

Дін розрізав ножем стінку палатки і пробрався всередину.

-Чому батьки, до цього часу, не навчили тебе слухняності?

Він почав піднімати гілля, яке придавило дівчину.

- Коли звільнемося, я тебе відлупцюю! – пообіцяв він. – Папуаси вчать своїх дружин слухняності саме так!

- Ти ж казав, що не зможеш завдати мені шкоди! – прошепотіла Джул. – А тепер…

- А тепер можу! І хочу! – рявкнув він, піднявши важку гілку.

Джул відчула, що знову може дихати. Вона повільно вибралася з-під завалу і потягнула за собою валізу.

- Чому у мене відчуття, що ти хочеш стати героєм? – запитав Дін.

- Ну, валіза з ліками нам потрібна?

- Так, але не натомість твого життя!

Вони вибралися через проріз, зроблений ножем Діна і підійшли до Брейвена.

-Давай відтягнемо його в безпечне місце і займемося постраждалими, - запропонував Дін.

Джуліана обробляла рани дітлахам, які розмазували по обличчю брудними руками сльози. Навколо, щось белькотіли перелякані матері. Аж раптом вона відчула чийсь пронизливий погляд. Повернувшись, Джул помітила Діна, який не зводив з неї очей. Певно, зараз з бинтом та антисептиком в руках, вона нагадала йому покійну дружину. Дівчина усміхнулася і продовжила обробляти рани. Коли пожежі вщухли, а пил від руйнувань влігся, сонце знову освітило те, що, за словами одного мандрівника, «було, але більше не є поселенням племені Асаро». Стало очевидно, що поселення не просто зрівнялося з землею. Поселення перетворилося на пекло на землі.

Навкруги крик і лемент, стогін та плач, запах гарі та смерті. Хтось горює над тілом загиблого, хтось радіє і пританцювує на місці, а хтось прагне розшукує чоловіка чи дитину.