41

41

Обставини. Обставини часто й густо вирішують долю людей. От і зараз обставини склалися так, що Назар Драбина, який перед своїми підлеглими виглядав поважним, мудрим та далекоглядним, біг містом з переляканим чи як мінімум схвильованим обличчям. Найнятий загін справді не мав коней. Однак вночі було затримано двох комонних, що назвалися Граком та Хортом. Тож двох коней таки мали. Та командир загону не мав жодного бажання спілкуватися з Драбиною. Тому послав гінців оповістити начальника, а сам разом зі своїм помічником сіли на реквізованих коней і поїхали перевіряти пости. З урахуванням усіх цих обставин і трапилося так, що нині Назар не зміг знайти коня. Ось так. Якби ж все склалося по-іншому, то й описувана історія безперечно склалася інакше.

Назар біг зі всіх ніг. Так, подібної ситуації він не передбачив, хоча вона не була аж надто складна. Драбина винайняв три різні загони. Він керувався думкою про те, що таким чином їм буде важче змовитись. І це було правильно. Це власна безпека. Кожен робить свою справу, а якщо ще й правильно розподілити обов’язки, то між підрозділами буде певна конкуренція. Проте іноді те, що розглядаєш як перевагу, може обернутися недоліком. Саме так сталося нині. Драбина мав чимало найнятих бійців. Але між загонами не існувало зв’язку. І саме в цю мить Назар пожинав плоди такої ситуації, яку він сам і організував. За обставин, що склалася не було ніякої можливості передати знак тривоги тим воякам, що перебували в маєтку. Здавалося б, вони й так мають стерегти булаву як зіницю ока. Мали б, якби не одне але. Жоден вояк жодного з трьох загонів не знав, що найнято їх саме задля охорони гетьманської булави. Назар нікому про це не розповідав. Ясна справа, що таким чином він убеспечував себе та свій скарб. І це теж було правильно й розумно. Та, знову ж таки, зараз ситуація, яку створив Драбина, повернулася проти нього самого. Так буває в житті. Дуже важко передбачити ВСЕ. Дуже важко? Це не відповідне значення. Неможливо!

Назар залетів на подвір’я маєтку і озирнувся. Навколо було тихо й спокійно. Лиш один з охоронців, що перебували у дворі, зробив кілька кроків назустріч, але, побачивши, що прибув не чужий, кивнув головою і повернувся до решти вартових. Назар у відповідь махнув рукою. Йому дуже хотілося розпитати чи все тут гаразд, але задишка від несамовитого бігу не давала можливості промовити жодного слова. Тому Драбина пішов до маєтку. Серце його калатало так, що аж у вухах відчувалося пульсування. Наразі важко було зрозуміти від чого саме серце виривалося з грудей. Чи то від бігу, чи від хвилювання.

Драбина швидко йшов в напрямку маєтку через двір і намагався заспокоїтись, щоб постати перед найманцями у величному й спокійному вигляді. Однак у нього це вдавалося не дуже добре. Йому здавалося, що дорога від будівлі з полоненими до маєтку зайняла цілу вічність. Хоча насправді минуло не так багато часу.

Назар не був залежаним паном. Він був із тих, про кого кажуть: вовка ноги годують. Всі заняття в його житті були пов’язані з активністю. І тільки останнім часом Драбина почав думати про те, що досить вже цього безперервного бігу. Чи то вік, чи втома, чи ще щось вплинуло на нього, але захотілося спокійного життя. Саме тому він взявся за цю авантюру з булавою. Так склалося, що Назар не мав якихось суттєвих заощаджень, а для того, щоб десь осісти потрібні гроші.

Драбина, все ще не зовсім віддихавшись, увійшов до маєтку. Тут біля входу теж були вартові. Вони стояли й про щось балакали час від часу голосно регочучи. Назар пішов до своєї кімнати. Він зайняв не найбільшу кімнату. Навпаки, обирав таку, щоб виглядала скромніше, щоб ніхто не подумав, що булава захована саме тут. Драбина намагався йти повільно та спокійно, та щойно зник з поля зору вартових, як чимдуж дременув до дверей. Вони були зачинені. Назар дістав ключа й відімкнув їх. Всередині кімната виглядала так само, як і тоді, коли Драбина покинув її. Ніхто тут нічого не шукав і не порпався в його речах. Це трохи заспокоїло. Назар замкнув двері на ключ, видихнув кілька разів і дістався до схованки.

Важко передати ті почуття, коли Драбина побачив на місці, де він залишив гетьманську булаву, якесь поліно, що було витесане у формі булави. Ноги йому підкосилися. Він сів. Розчарування, гнів, жаль та здивування опанували ним одночасно. Хоч стій та плач, хоч сядь та реви. Як так? Як їм вдалося? Не схоже, щоб їх хтось помітив, інакше одразу ж доповіли б.

Назару Драбині довелося докласти багато зусиль, щоб заспокоїтись і взяти себе в руки. Йому це вдалося. Він характерник і зусиллями характеру робити неймовірні речі доволі звична справа. От і зараз він здійснив неймовірну справу. Він зміг переконати себе, що ще не все втрачено і що можна все виправити. Потрібна лиш холодна голова. І це йому теж вдалося. Звісно Драбина уявляв що зробить з запорожцями, коли дожене їх і забере булаву, але то буде потім. Нині ж потрібно думати спокійно.

Назар вийшов на подвір’я і покликав до себе найманців.

- Завдання змінюється, - сказав Назар холодним голосом.

Він наказав покликати свій загін з міста та загін, що чекав на сторожі в маєтку.

- Всім зібратись тут, на подвір’ї. Бути озброєними та готовими до виходу.

Драбина був налаштований рішуче. Зараз перед своїми найманцями він випромінював упевненість. Але це було не зовсім так. Назар пішов у свою кімнату, щоб і самому підготуватися поки всі вояки зберуться. Збори зайняли лиш якісь хвилин десять. Він розумів, що майбутній похід не буде тривати надто довго, тому й речей багато брати не варто.

Наразі Назара турбувало кілька проблем. Перша – це спосіб пересування. У найнятих загонів було надто мало коней, а пускатись в погоню пішки не має жодного сенсу. Друга проблема – це вірність найманців. Перебувати серед подібних вояків було не надто безпечно, бо надійністю такі воїни не відрізнялися. В будь-який момент можуть зрадити, якщо такий крок буде вигідним для них. І остання і найголовніша проблема полягала в тому, що Драбина не розумів, яким чином козаки проникли непоміченими до його маєтку й викрали булаву. Відтак він і не розумів звідки вони прийшли та куди тепер прямують. Але все по черзі. Драбина покликав одного з вояків. Це був один з командирів найнятих загонів.