27

27

Довго бродити містом було небезпечно й не потрібно. Тому запорожці зайшли в шинок, що розмістився недалеко від базару. Базар в будь-якому населеному пункті – це місце концентрації найрізноманітнішої публіки. В тому числі й місцевих жебраків, кишенькових злодіїв та іншого контингенту, що живиться коштом людей, а точніше, дякуючи безпечності людей. Серед людей таких «професій» часто зустрічаються метикуваті хлопці й дівчатка, які могли б бути ким завгодно в цьому житті, якби мали можливість отримати відповідне виховання та освіту. Тут легше всього отримати потрібну інформацію. Таких хлопчаків та дівчат, яких була явна меншість, можна було доволі легко розпізнати за певними унадами. Досвідчені злодюжки нагадували молодих хижаків. В них була присутня певна зухвалість, за допомогою якої вони окреслювали коло свого спілкування. Однак, в той самий час, в їх очах читався страх та невпевненість, як у вовченят, яких покинула мама. Так, саме так виглядали люди. Це були хижаки, яких покинули їх опікуни. Така собі суміш небезпечного хижака з беззахисним дитинчам. Багато таких дітей по всьому світу. Та й не тільки дітей. Велика кількість дорослих чоловіків та жінок, старших бабусь та дідусів мають подібні відчуття. Самотність. Це важко. І, якщо старших людей мало хто цікавить у цьому світі, то до молоді увага набагато серйозніша. Молодим скучати не дають. Талановита молодь цікавить усіх. Все залежить від таланту. В кожного свої таланти від природи. Це легко. Важко ці таланти виходити й розвити. Тільки турботливі батьки здатні на таке. Та не ті часи. В більшості людей, що проживає на території України, немає можливості забезпечити своїх діток всім необхідним.

І справа не лише в не спроможності. Багато батьків не знають наскільки важлива для їхньої дитини освіта. Тому не дуже й шукають можливостей для її здобуття. Хіба мало прикладів, коли комусь із батьків пропонували й навіть умовляли віддати дітей на навчання. Але ті відповідали, мовляв, то все дурниці. Ми господарством займались і мали з чого жити й діти наші тим же займатимуться та житимуть не гірше нас. Але то була омана. Не можна довгий час тупцяти на одному місці. Завжди потрібно максимально чітко тримати руку на пульсі. Те, що сьогодні вважається нормальним чи навіть новомодним, завтра може перетворитися в пережиток минулого. Те, що сьогодні вважається нормальним і навіть заохочується, завтра може бути кримінально караною справою. Так. Такий світ. Він змінюється не дивлячись ні на що. Часом швидше, часом повільніше, але зміни не можна зупинити. Можна тільки пристосовуватись до них. А спосіб пристосування вже залежить від кожної людини. Можна думати й бачити завтрашній день, пристосовуватись заздалегідь і вигравати завдяки цьому, а можна все життя намагатись наздогнати зміни, які постійно будуть тягнути волоком за собою.

На вулицях молодих дівчат та хлопців часто-густо підбирають місцеві злодії, банди тощо. Вони дають їм їжу та дах над головою. В замін молоді люди працюють спільно з рештою банди й ділять здобич на всіх.

Артем та Максим зайняли в шинку один зі столиків в самому кутку й замовили собі поїсти та випити. Шинкар підозріло глянув на них. Замовили багато, а виглядають як волоцюги. Артем вловив цей сумнів в очах шинкаря й кинув тому монету. Шинкаря це заспокоїло.

- Ану швидше там, негоже поважних чоловіків голодними так довго тримати, - шинкар відкрив двері в кухню й поквапив тих, хто там був. – І Христину покличте. Чи сам все мушу виносити?

Звісно, ніхто в кухні швидше працювати не став. Це була стандартна поведінка старого шинкаря-єврея, коли він бачив, що гості при грошах. І Христину він кликав, щоб догодити гостям. Причому кожного разу шинкар говорив це виключно так, щоб гості обов’язково почули. Це мало б їм полестити. З часом подібні репліки господаря стали своєрідним паролем, що до їхньої господи завітали відвідувачі, які мають гроші. Такий бізнес.

Дуже швидко з’явилася Христина. Коли хлопці її побачили, одразу стало зрозуміло навіщо шинкар її покликав. Це була висока струнка дівчина з довжелезною косою, яка сягала нижче пояса, великими й пружними грудьми, які от-от вискочать з простого платтячка. Так, Христя справляла враження. Тільки заради неї можна повертатися сюди знову й знову, що, власне, й робило багато місцевих хлопців та чоловіків.

Але такий успіх та популярність серед чоловіків не робив життя молодої дівчини щасливим. Навпаки, від цього мала самі проблеми. Місцеві жінки й дівчата не любили Христину. Одні за те, що та красивіша за них, інші за те, що на неї задивляються їх чоловіки. Самі ж чоловіки, попри неймовірну зацікавленість дівчиною, ніколи нічого пристойного не пропонували. Поки що не знайшлося жодного, хто б виявив серйозну зацікавленість. Так, були такі, що обіцяли женитися або навіть робили пропозицію, важко дихаючи на вухо дівчині алкогольними випарами. Та було це тут же, в шинку, в стані глибокого сп’яніння, коли важко тримати під контролем свої бажання й готовий обіцяти й робити що завгодно, щоб добитися бажаного. Христина з честю та усмішкою відкидала подібні пропозиції, а в цей час душа її розривалася на частини. Вона б давно покинула цю проклятущу роботу, однак це було на так просто. Вона була племінницею дружини шинкаря. Дядько з тіткою забрали дівчинку до себе, коли її батьки загинули. Шинкар жалів дівча, але не міг не користуватися її красою. Занадто вже багато клієнтів вона приваблювала. Ех, людська натура.

Однак, сьогоднішні гості були дещо іншими. Запорожці оцінили намагання господаря догодити їм. Тому непомітно дали золоту монету Христині, коли вона принесла чергову порцію наїдків і подавала їх у відпрацьованому нахилі так, щоб гостям, крім її грудей нічого й видно не було. Максим на одну лиш секунду глянув на Христинині принади й тут же відвів очі, згадавши Олену. Йому аж соромно стало, що так себе повів. Так, таке воно, кохання.