19

19

Бахрам виявився дуже кмітливим. Спочатку він вирішив плюнути на всю цю історію з булавою. Але однієї миті, як він сам вважав, Аллах вклав йому в голову добру думку. Він подумав, що за такою реліквією може прийти ще хтось. Загалом Бахрамові здалося дивним те, що він, татарин, намагався відбити булаву у поляка. А де ж українці, де козаки? Адже це, по суті, їхній скарб і вони мають в першу чергу бути зацікавленими в його поверненні. Бахрам подумав, що хтось ще має йти слідом булави і той хтось може знати більше, ніж ті розбійники, яких він допитував. Отож, знайшовши те місце, де було вбито пана Міхалевського, він встановив там варту. Сам же разом з рештою чамбулу отаборились подалі, щоб не бути поміченими зарано. В чамбулі, щоправда, почались деякі невдоволення. Всі хотіли якоїсь справи, руху, збагачення. А вони сидять тут посеред степу й просто чекають бо їхній командир ганяється за якоюсь примарою, яка й вигоди навряд чи принесе. Тим більше, Бахрам заборонив показуватись в селах, що розміщені навколо, а тим більше їх грабувати. Такими діями можна себе видати, а зараз це вкрай не бажано.

Попри сумніви в своєму зверхникові та невдоволення ситуацією, що наростало, татари терпляче чекали. Довго, щоправда, чекати не довелося і сподівання Бахрама виправдались. Досить скоро до табору прибіг вартовий та повідомив, що на місці ймовірного зникнення булави з’явились козаки. Бахрам спочатку насторожився. Але, дізнавшись, що тих лиш двоє, заспокоївся, зібрав загін і оточив місцину.

Від такої несподіванки запорожці спочатку завмерли. Спочатку обоє не могли зрозуміти як таке трапилося. Однак, дуже швидко вони згадали розповідь розбійників, які згадували про напад на них чамбулу татар з якимось Бахрамом на чолі. Скоріше за все, це і є той Бахрам. Судячи з того як він повівся з тими, з ким домовлявся, цей чоловік досить підступний і довіряти йому не можна.

- Вітаю, - сказав Артем. – А ти, мабуть, Бахрам.

- Так і є, - відповів татарин.

- Чули про тебе, - кивнув головою Артем. – Не з кращого, до речі, боку.

- Якщо ти про тих розбійників, то не вважаю за потрібне дотримуватись угод з ними. Тим більше, як виявилось, вони теж вели не чесну гру. Приїхали обдурити мене. Булави ж у них не було. Думаю, вони розраховували, що я прийду на зустріч з грошима й вони просто пограбують мене. Наївні дурні.

- Тут ми згодні, - сказав Максим.

- То що? – запитав Артем. – Як будемо домовлятися?

- Віддавайте булаву – просто сказав Бахрам.

- У нас наказ повернути її Хмельницькому, який, до речі, у союзі з вашим ханом. Ваш Іслам Гірей дуже розлютиться, що його підлеглі ставлять під загрозу такий важливий і вигідний союз.

Артем розігрував цю карту, але мало на неї сподівався. Навряд чи такі доводи можуть щось змінити. Цей Бахрам не дурник і сам розуміє все те, що сказав йому Артем. А раз розуміє, значить вже про це подумав і діє усвідомлюючи ситуацію.

- Ні, не розлютиться, - махнув рукою Бахрам. - По-перше, ніхто про це не дізнається. По-друге, якщо й дізнається, то не каратиме. Ми привеземо йому булаву, а він поверне її вашому гетьману. Навіть якщо Хмельницький і дізнається про вас, то яке йому до того діло? Він вас послав по булаву. Ви не впорались і булаву повернули ми. А раз ви не впорались, то й біс із вами.

Так, цей татарин далеко не дурник. Все, що він сказав – правда. У козаків більше не було аргументів. Якась винагорода явно не зацікавить Бахрама. Тому вони обоє стояли мовчки й чекали що буде далі. А думати потрібно було швидше. Бо зараз їх просто продірявлять стрілами й на тому все. Принаймні так би зробили вони самі. Для чого такі небажані свідки? Але Бахрам думав інакше. Обидва козаки були молоді, сильні й здорові. Навіщо їх вбивати? Такі можуть добре послужити на каторгах чи інших роботах. За них на невільничому ринку дадуть добрі гроші. Отож, вирішено було взяти їх у полон і доправити у Крим. А звідти мало хто повертається. А якщо й повертається, то не скоро.

Максим і Артем переглянулись готуючись робити хоч щось. Їх думки збіглися на тому, що потрібно дати бій і, по можливості, вирватись з оточення. Принаймні це буде смерть воїна, в бою. Але не встигли вони щось вдіяти, як різкий удар по голові ззаду вибив їх свідомість.

Сам Бахрам не повезе цих двох полонених у Крим. Він та його чамбул потрібні Ісламу Гірею тут. Але татарин знав, що у степу збирається табір, який скоро рушить в дорогу. Туди він козаків і відвезе. А далі нехай ними вже опікується хтось інший.

Прийшовши до тями, козаки усвідомили, що їдуть перекинуті через коней зі зв’язаними кінцівками. Від таких умов тіло нило. Мабуть, давненько їдуть. Спочатку обоє не подавали ознак, що отямилися. Вони продовжували спокійно лежати, але обережними рухами намагалися зрозуміти наскільки міцно зв’язані, а за можливості спробувати звільнитися. Однак дуже скоро запорожці зрозуміли, що зв’язано їх надійно і шансів скинути ті пута немає. Довго знаходитись в такому положенні було нестерпно і Максим з Артемом почали рухатись. Це помітили татари.

- О, нарешті очуняли.

Чамбул продовжував пересуватись. Але тривало це не довго. Починало вечоріти й татари стали на нічліг. Козаків скинули з коней і ті аж застогнали. Оніміле від довгої дороги тіло тепер боліло від зміни положення. Ніг і рук запорожці взагалі не відчували. Однак на послаблення розраховувати не доводилось. Зрозуміло, що Бахрам в даній ситуації ризикує. Якщо козаки дізнаються про таку поведінку татар з їхніми побратимами, мовчати не будуть. Дуже швидко про цю ситуацію дізнаються козацькі полковники й сам Хмельницький, а потім і Іслам Гірей. А той вже без наслідків цю ситуацію не залишить. І наслідки можуть бути дуже невтішними для Бахрама. Не тому, що так повівся з козаками, а тому, що не зміг зробити все тихо. Тим більше, Бахрам бачив, що його полонені не прості козаки. Це було видно з їхнього зовнішнього вигляду, коней, зброї та й загалом з того, як вони трималися. За таких точно підніметься гвалт. Попри прийняте рішення, Бахрам досі вагався щодо полонених. Може й справді краще позбутися їх. Тоді жодного ризику. Але можливість добре заробити проганяла сумніви.