Розділ 14

Я у відчаї. Сиджу на лавці на зупинці міського транспорту і не знаю, що робити. Дежавю. Майже тиждень тому було так само. І якщо тоді я могла подзвонити подрузі, то цього разу варіантів нема.

Відкриваю сумочку і дістаю гаманець. Що в мене з грошима? Не густо. Якщо піду зараз у готель, то за ніч спущу усі гроші і залишусь з нічим. А до зарплати ще тиждень.

Любі дзвонити не буду, вона не зрозуміє, чому я втекла, а правду казати страшно. А раптом не повірить? Тоді я втрачу єдину подругу.

Василя просити, щоб пустив мене, теж не збираюсь. Він зробив свій вибір. Так легко вигнав, наче якесь вуличне кошеня. Може саме такою він мене вважає? Ні, не хочу більше такого ставлення до себе.

Важко зітхаю і вже збираюсь закрити гаманець, в думках уявляючи, як ночую на вокзалі, як помічаю візитівку. Я її запхала між карток зі знижки різних магазинів і забула.

Витягую гладкий шматок картону і роздивляюсь його. Вчитуюсь у написане.

Ковальчук Родіон Олегович і номер телефону. Мобільний.

При згадці цього чоловіка в середині розливається дивне тепло. Він хороша людина, хотів мені допомогти, роботу пропонував. А я дурепа брикалась, боялась сама не знаю чого.

В цю мить усвідомлюю, що в мене немає жодної причини відмовлятись від його пропозиції. Я не хотіла скандалу з чоловіком? Проблема вирішена — тепер його в мене взагалі нема. Нічого мене не стримує.

От тільки чи хоче Родіон мене ще найняти? Він казав, що маю час до двох тижнів. Строк майже стік. Скоріш за все вже запізно.

Відкидаючи всі сумніви, набираю його номер. Сильно хвилююсь, серце гепає з несамовитою силою, коли слухаю довгі гудки в очікувані відповіді. Він довго не відповідає і я вже збираюсь вимикати. Дурна була ідея.

- Так, - чую приємний голос і затамовую подих.

Слів не можу підібрати, тому мовчу. Ковтаю, щоб прогнати клубок у горлі.

- Я вас слухаю, - повторює трохи роздратовано.

Він зайнята людина, а я тут зі своїми проблемами.

- Привіт, це Поліна. Дружина Василя Собко, - мій голос тремтить і я нічого не можу з цим зробити.

- Поліно? - дивується. - Приємно тебе чути.

Його слова підбадьорюють і вселяють трохи впевненості.

- Я дзвоню запитати, чи дійсна твоя пропозиція взяти мене на роботу в офіс, - долоні потіють і я сильніше стискаю телефон, щоб не випустити.

Помічаю, як поруч присідає пенсіонерка і уважно слухає мою розмову. Ну і нехай.

- Невже передумала? - його голос на диво веселий. - Чоловік дозволив?

- Мені його дозвіл не потрібен, - виходить трохи різко, бо згадка про Василя підносить хвилю роздратування.

Шкодую, що не втрималась, бо на тому кінці секундна тиша, і я боюсь, що він просто вимкне телефон і більше не захоче зі мною говорити.

- Щось змінилось в твоїй риториці, - промовляє задумано. - Щось сталось?

- Нічого, - стримую бажання схлипнути і заплакати. Так хочеться пожалітись хоч комусь про свої проблеми. - То ти візьмеш мене на роботу, чи місце вже зайняте?

- Ти будеш працювати в офісі, я тобі це обіцяю, - каже досить серйозно. - Пропоную зустрітись і обговорити всі деталі.

- А це обов'язково? - не хочу, щоб він бачив мене зараз в такому стані. - Скажи точну адресу і я приїду завтра вранці.

- Ні, так не буде, - голос його невблаганний. - Ти не через оголошення прийшла, я тебе наймаю. Тому саме я маю тебе привести. Ти зараз маєш вільний час поговорити? Треба зустрітись. Якщо звичайно ти хочеш цю роботу.

Знає, що хочу, адже сама до нього подзвонила. Заганяє мене в кут. Не дає можливості відмовитись від зустрічі.

- Я зараз вільна.

- Тоді я заїду за тобою додому?

- О, ні, не треба. Я зараз не вдома, - поспіхом промовляю.

- Тоді зустрінемось у кафе. Зможеш приїхати?

- Так.

Він каже до якого кафе під'їхати і я погоджуюсь. Домовляємось зустрітись через пів години. За цей час я встигну маршруткою добратись.

Я прибуваю перша, Родіон запізнюється. Тому трохи постоявши біля входу, заходжу всередину і займаю вільний столик біля вікна, щоб бачити, коли приїде Родіон. Сумку засовую під стілець, сподіваюсь, він її не побачить. Не хочу додаткових запитань.

Підходить офіціантка і я замовляю каву. Якщо Родіон передумає і не приїде, я дарма витрачу гроші. Хоч і не багато, але зараз кожна копійка рахується.

Чоловік заходить у кафе, коли я вже попиваю гарячий напій. Обводить поглядом залу, і помітивши мене, усміхається.

Дозволяю собі роздивитись його, поки він підходить. Красивий, як завжди. Усі присутні жінки різного віку оглядаються на нього.

- Привіт, пробач, що запізнився. Вечірні затори, - сідає навпроти і уважно роздивляється моє обличчя, наче щось намагається побачити.

- Нестрашно, - знизую плечима. - Я не поспішаю.

- Це добре, значить спокійно поговоримо.

Дає знак офіціантці і вона миттю опиняється поруч. Таке враження, наче вона тільки і чекала, що її покличе Родіон. Він замовляє теж каву і запитує, чи не хочу я чогось перекусити. Відмовляюсь, апетиту нема, хоч я сьогодні майже нічого не їла.

- І так, що тебе змусило передумати? - запитує офіційно, коли кава парує перед ним і нам ніхто не заважає.

- Хочу мати кращу роботу з вищою зарплатнею, - кажу правду.

- Амбіції - це чудово, - киває, бере чашку і надпиває гарячу рідину. Роблю те ж саме, хоч моя кава вже трохи вистигла. - А чоловік не буде заперечувати? Не боїшся його думки?

- Я сама вирішую, що мені робити, - відповідаю стримано, зціпивши руки в кулаки.

Не хочеться зараз про особисте, я так вся на голках. Сиджу напружена, спину вирівняла, почуваюсь наче на допиті. Погляд Родіона занадто уважний і я боюсь, що він почне копатись у моїх справах.

- Добре, - відхиляється на спинку крісла, обводить мене оцінливим поглядом. - Якщо ти готова працювати, давай зробимо так. Я заїду зранку за тобою і ми разом поїдемо в офіс. Зайдемо відразу у відділ кадрів, а після цього я відведу тебе у бухгалтерію, познайомишся з дівчатами. З головною бухгалтеркою Надією Сергіївною ти вже знайома. Тебе постажерують деякий час, а згодом введуть у курс усіх справ.