Пролог

Сіре небо над сивим морем. Сива людина в сірому плащі. Його волосся розвівається на вітрі, а Його очі бачать безодню.

Він знає що Йому потрібно. Він знає хто Йому потрібний.

Йому потрібні Герої.

Але спершу їх треба обрати, знайти, виявити. Хто з них підійде, хто не впорається з такою ношею, адже бути Героєм, це тягар. Він думає, він розмірковує.

Він дивиться, як хвилі розбиваються об скелі — вічний рух, позбавлений вибору. Люди схожі на ці хвилі, але кожен має усередині щось, що може зупинити океан.

Він знає: обирати сильних — надто просто. Сила часто засліплює, роблячи серце твердим, як камінь, об який Він зараз спирався. Справжній Герой — це не той, хто не знає страху, а той, хто тремтить від жаху, але все одно робить крок уперед. Тільки в тріщинах людської слабкості може прорости справжня самопожертва.

Бути обраним — це не благословення, це вирок неспокою. Він розуміє, що, покладаючи на чиїсь плечі долю Світу, Він забирає в цієї людини право на звичайне щастя. На теплий дім, на тихий вечір, на можливість просто бути. Чи має Він право вимагати таку ціну?

Йому не потрібні ті, хто шукає слави. Ті, хто прагне пам’ятників, зазвичай будують їх на кістках інших. Йому потрібні ті, хто готовий залишитися в тіні, чиє ім’я, можливо, ніколи не буде викарбувано на граніті, але чий вчинок змінить хід історії.

«Герой — це не той, хто перемагає дракона,» - думає Він, і Його погляд пронизав сірий туман, сягаючи далеких міст. - «Це той, хто стає щитом для інших, навіть коли сам майже розбитий.»

Він відводить погляд від моря. Кандидати вже там, серед натовпу, у щоденній метушні, ще не знаючи, що погляд Творця вже зупинився на їхніх душах.