Генерал рильно-мильних військ

Чи знали ви, що не можете відмовитись від інтерв'ю із журналістами? Уявіть, у вас велика мережа магазинів, кілька жалкіх мільйонів доларів під матрасом і тут, раптом, малюсінький інцедент б'є по репутації. Журналісти мають на руках усі докази, більше того, обвинувачення не можуть бути спростованими. Немає ані шансу викрутитись і сказати "моя хата скраю — нічого не знаю". І чорт забирай, виною цього є дівчата, яких добродушно вивозили з окупованих росією територій закордон, а потім, за кілька років, вони повернулись вагітними. Винні лиш ці двоє, бо побої чи історії знущання над іншими трьома з половиною тисячами дітей не були видимими. І цю історію пронюхують тварюки журналісти. І тут починається дуель. Журналісти запрошують на інтерв'ю відповідальних за цю історію, а обвинувачені натомість "готують відповіді". Звісно ж ні, вони не отримали питання від журналюг. Просто питання і так всім зрозумілі, залишається лиш придумати на них респонс.
За моєю ідеєю, ви повинні були уявити себе на місці компанії ще на початку розповіді, а тепер відчути полегшення — все готово для того, щоб захистити свою наїдену дупцю від людей із петличками. Але ви випадково надсилаєте свої відповіді журналістам. Вітаю, ви — довбень.

За що сидять довічно?
Моєму другу конче потрібна була зубна щітка. Посеред прогулянки ми вирішили зайти до магазину. 35 грн, розрахунок карткою на касі самообслуговування і все — чистиш зуби одною стороною, а язика іншою. Ми почули довгоочікуване "ту-ту-ту" від онлайн-банку після оплати і вирушили далі. Він проводжав мене додому і ми пройшли вже нормальну відстань коли до нас підбігає чоловік років 45 і різко повертаючи мого друга за плече, починає тикати в наші обличчя камерою покусаного яблука. О та-а-ак, новенька біла модель із блискучим екранчиком опиняється ледве не в наших ротах, звісно ж по черзі.
— Я вас знімаю на камеру! Я все фіксую!
Чоловік як макака стрибав перед нами і погрожував своєю мобілкою.
— Що?
— Навіщо?
— Я все знімаю, у мене все буде ось тут, а далі ми будемо розбиратись в поліції!
В голові повне нерозуміння.

 — Яка поліція? Що ви кажете? Навіщо ви знімаєте? — озивається друг, поки я приміряю на обличчя шок.
— У мене ось тут все буде, все зафіксовано! А звідки у вас ось це от? — єхидно посміхається чоловік і вказує на зубну щітку мого друга.
— Купили в магазині, що ви від нас хочете?
— А ви заплатили за неї?
— Ви скажете в чому саме проблема?
Чоловік повертає телефон до мене і промовляє із усмішкою:
— А в тому, що ви, дівчинко, така мала, а вже на дорозі до злочинності.
Було. Я обносила черешні сусіда і його полуницю. Один раз викопала піони і пересадила на свій город. Не каюсь. Яка бляха злочинність?!
— Що ми зробили? — сміється друг і позиркує на мене — дівчинку з двома косичками та круглими від подиву очима.
— Зубну щітку ви вкрали.
— Та як же вкрали?! Покажи їм чек або транзакцію з банку! — промовляю до друга я, озлоблена від такого нахальства.
Друг починає впевнено шукати історію транзакцій в онлайн-банкінгу, а чоловік не відстає від мене. Я не можу продовжувати ще 100 разів писати його фразу "Я все документую на камеру", навіть шукаючи синоніми чи змінюючи порядок слів. Але десь серед цих криків затесалась його фраза:
— Таких як ви ми знаходимо, вибиваємо двері в квартиру, беремо під руки і саджаємо за ґрати.
І моя цілком логічна відповідь:
— Хто "ми"?
А друг все шукає транзакцію. 
— Ви взагалі хто такий?
Далі чоловік представляється супер важливою персоною, такою, що у мене язик так не повертається вимовити. Уявіть що ви закінчили 5 вишів і тепер у вас всі 5 напрямків освіти з'єднались в одну назву. Ото так. По суті він якась дуже близька людина до очільника мережі магазину, в якому ми купували зубну щітку і ще кількох мереж інших магазинів по країні. Наче сказав, що генерал. От тільки кажу ж, не вкладається в голові який. Напевне генерал рильно-мильних військ.

Найжахливішим у цій історії виявилось те, що ми дійсно вкрали зубну щітку. Це відбулось через нашу неуважність і глюк у системі. Ми не зберегли чек, а оплата, насправді, не пройшла.

Тільки зараз я розумію, що через цей страшний злочин, одного ранку я і мій друг могли прокинутись вже не вдома. Ми, зубнощіткові злодії, несемо величезну загрозу для країни.

— Все, ми йдемо у магазин оплачувати. Бо через таких як ви, ми несемо такі збитки, що вам і не снилось.

— Чому ви до нас раніше не звернулись? Ми відійшли вже на велику відстань, — питає друг.

— Я не можу бігати, у мене прострілені коліна, я пройшов таку службу, таке пекло, що тобі, ще молодому, неможливо уявити. Я своєю кров'ю виборов своє звання, а тепер мені доводиться ловити таких як ви.

Цікаво, а коліна він прострілив сам собі задля підвищення?

— Ми ж сказали, що ненавмисне це зробили, — кажу я.

Ми різко зупиняємось і чоловік починає ритись у телефоні. Він швидко знаходить відео з камер, де видно, що ми підходимо до каси самообслуговування і ОПЛАЧУЄМО зубну щітку. Прямий доказ того, що це була помилка системи, а не спланована заздалегідь дія, терористичний акт спрямований на палицю із щітинками.

— Бачите, і що ви розповідаєте мені "генералу рильно-мильних військ", — (хоч вбийте не пам'ятаю його звання).

— Так ви ж показуєте, як ми намагаємось оплатити, — кажу я.

— Тут видно, що ви не оплатили, спочатку зубна щітка, а потім банк пограбуєте.

Так впевнено каже, ніби вже власний досвід є. Цікаво, з якої зубної щітки почалась його історія? Він вкрав одну, чи набір? Вони були по акції?

Генерал ще довго, як комар, дзирижчав нам у вуха по дорозі до магазину.

— Ну добре, все, ми ж ідемо платити, вирішили питання? Дякую за вашу роботу! — саркастично кажу я, дякую, чоловіче з мобілкою, що врятували світ від таких як ми. Але це тільки підкинуло масла в вогонь і він продовжував розповідати який він рильно-мильний герой. Ми нарешті дійшли до магазину і оплатили щітку. Проблеми повинні були закінчитись, але раптом чоловік показує телефон із відкритим телеграм-каналом.