Глава 15

- Ні, - Джесс прикрила рота долонею, стримуючи ридання, але сльози все одно котилися з очей струмком. – Господи, він уб'є маму! Він уб'є її через мене!

Нік обійняв її за плечі і прошепотів слабким голосом:

- Швидше за все йому не потрібна твоя мати, Джесс. ... Йому потрібні ми. Він захоче мою голову і тебе ... для розплати.

- Що робити? Що нам робити, Ніку? Адже треба ж щось робити?! - в істериці закричала вона, притискаючи руки до грудей.

- Я не знаю що! Шукати чергового альфу, щоб він завалив Девіда, а ти знову будеш розплачуватися собою? - в свою чергу вигукнув Нік. - Це тупиковий варіант, інакше жах триватиме нескінченно. ... Джесс, іноді в житті потрібно прийняти непросте рішення. Я таке рішення вже прийняв - я зрадив зграю і залишив свою сім'ю. Тепер подібне рішення за тобою. Ми всі чимось жертвуємо, - він дивився на неї в упор дуже рішучим та жорстким поглядом.

- Ти ... хочеш ... щоб я ... підписала смертний вирок ... своїй матері? Так, Ніку?! Ти хочеш сказати, щоб я віддала її на лінчування ліканам?! - шумно схлипнула вона.

- А ти хочеш сказати, що готова пожертвувати собою? Нами?! Ти навіть не уявляєш, що він зробить з тобою! І ще не факт, що якщо ти приповзеш до нього на колінах, він відпустить твою матір. Ми можемо врятуватися, Джесс. А вона ... уяви, що вона загинула в автокатастрофі. Вона вже пожила своє, і вона як мати, напевно, хотіла б пожертвувати собою заради своєї дитини.

- Що ти таке верзеш?! Господи, як ти взагалі можеш так холоднокровно міркувати?! Це моя мама! Я не хочу, щоб через мене страждав хтось ще! Я не зможу жити Ніку, тому що кожну хвилину я буду думати про те, що мою маму розтерзали лікани. У мене не вийде забити на все це, як ти пропонуєш! Я не така! Господи, як я себе ненавиджу! Чому в мені ці кляті хромосоми?! - вона впала на коліна, згорбилась та заридала знову.

- Джесс, я розумію, як це боляче і страшно, зважитися на таке. Вона просто врятує тебе, свою дочку, і ми будемо шанувати її пам'ять з вдячністю. Але якщо ти повернешся, тоді всі ті жертви були марними. Все, через що ми з тобою пройшли виявиться даремним. Ти ж так боролася за свою свободу. У неї є своя ціна. Ми не можемо відступити.

Джесс нічого не відповіла. Вона лежала на підлозі, згорнувшись клубочком і тихенько плакала з заплющеними очима. Нік мовчки сидів поруч, прислухаючись, як гучно його серце відбиває удари, немов веде зворотний відлік.

І раптом, в напруженій тиші пролунав дзвінок! Дзвонив мобільний Джесс. На екрані висвітився номер її матері. Нік хотів відповісти сам, але дівчина мокрою від сліз рукою схопила телефон першою:

- Мамо!

- Що ... не знайшлося такого шматочка суші, де можна сховатися від своїх слабкостей? - пролунав у слухавці хриплий, тремтячий від гніву голос ... Девіда. - Ти дала мені урок, тепер я дам тобі свій. Я вже недобрий ... Джесс. В твоїх руках ще одне життя, ти, звичайно, можеш розтоптати і його, але ж це твоя мати. Хоча ... таке чудовисько як ти здатне на багато чого. Ми не вб'ємо її відразу, вона буде вмирати болісно і дуже повільно. Розповісти як?

- Що ти хочеш? - схлипнула Джессіка.

- Я хочу, аби ти повернулася і жила в моєму пеклі! - прошипів він. Але видерши телефон, Нік прокричав у нього замість неї:

- Це ти був і залишаєшся твариною, здатною замучити ні в чому не винну нещасну жінку, чиюсь матір! Нікчемо, ти захлинешся у власній ненависті! Ти не отримаєш Джесс!

- Молодець Ніку, ... емоції ... зв'язок, - на тому боці дроту гірко посміхнулися. - А тепер ... не дихай!

І в ту саму мить Нік схопився за горло, задихаючись від того, що він не може вдихнути повітря. Джесс знову злякано прокричала в слухавку:

- Відпусти його! Я зроблю все, що скажеш! Девіде, прошу тебе, я не хотіла цього!

- Ніколи ... я тебе не пробачу, - видавив Девід, борючись зі спазмом, який здавив його горло, - Ти прилетиш, тебе зустрінуть і все пояснять. А зараз Нік засне, щоб не заважати тобі прийняти рішення.

Коли він відключився, Нік тут же впав на підлогу. Він спав ... спокійно та розмірено дихаючи. Джесс опустилася поруч із ним на коліна, притиснула до себе його голову і гірко-гірко заплакала. Вона прощалася з ним. Прощалася зі своїм коханням, якому так і не судилося подарувати їм щастя. Прощалася зі своєю надією. Саме в цей момент вона відчула, що її життю прийшов кінець.

Після багатогодинного перельоту з декількома пересадками, Джесс, нарешті, приземлилася в аеропорту Квебека. Речей у неї з собою не було. Немов загублена вона йшла навмання, натикаючись на людей і нічого не помічаючи навколо. Тепер їй здавалося, що життя занадто швидко проноситься повз, а вона не встигає за його ритмом. Вона б ще трохи постояла в сторонці, подивилася на це вируюче і часом безладне ... але все ж таки життя. Джесс здавалося, що літаки літають занадто швидко, що реєстратор перевіряє документи занадто поспішно. Вона ... не хотіла в його пекло.

Хтось раптом різко смикнув її за руку. Джесс повільно повернула голову, мимоволі відтягуючи цю зустріч. 

Її схопив за лікоть насуплений і злий наче чорт Рой. Не вимовивши жодного слова, він потягнув її до машини. Джесс покірно та приречено мовчала, опустивши голову. Вона здогадувалася, що можливо зіткнеться з тим, що життям назвати буде складно. Хвилин п'ятнадцять Рой гнав машину по шосе граючи жовнами, намагаючись дивитися на дорогу, а не на дівчину. І з цього мовчання, Джесс розуміла, що лікан, який сидів поруч з нею – на взводі, і зараз він ось-ось вибухне на її адресу якоюсь лайкою. Але до цього вона була вже готова, вона вже давно переконала себе, що винна.

Несподівано машина зупинилася прямо посеред дороги. З обох боків були лише засніжені поля. Оббігши, Рой висмикнув її з місця, немов ганчір'яну ляльку, і притиснувши до машини, насилу стримуючись від злості, прогарчав:

- Задоволена тепер, трясця твоїй матері?! Прибита ідіотко! Собі життя зламала, моєму братові зламала, мені зламала, Девіду і ще кільком ліканам, чиї могильні плити вже зайняли своє місце на кладовищі! Я вже не кажу про тих хто вижив, і хто хоче розірвати тебе на шматки, тому що рани отримані від метілціаміна ниють все життя!