Глава 12

Вона знала, що Девіда немає вдома, тому до вечора, вона чекала його на вулиці, щоб зустрітися з ним першою, і не дати йому можливості переговорити з Кетрін.

- Знаєш, з червоним носом ти виглядаєш просто сміховинно, - сказав він, відійшовши від своєї машини. - Ти на мене чекаєш?

Джесс кивнула, здригнувшись закляклим тілом.

- Пішли до будинку. Я тебе вислухаю.

- Ні, - вона енергійно затрясла головою. - Я хочу поговорити з тобою без свідків, - і рішуче схопивши його за руку, Джесс потягла Девіда в сторону лісу. Просто туди виходили вікна зі спальні Кетрін.

- Девіде, я багато думала, про те, що ти мені вчора говорив, - почала вона, коли вони зупинилися під найближчим деревом. - Можливо, ти маєш рацію. Може, я дійсно помилилася, і мої почуття до Ніка з любов'ю ніяк не пов'язані. Але ... мені потрібно це перевірити. Я хочу переконатися!

Закотивши очі, Девід невдоволено похитав головою:

- Це неможливо, Джесс, ти не будеш зустрічатися з Ніком, аби в цьому переконатися!

- А мені й не треба з ним зустрічатися. ... Мені потрібно щоб мене хтось поцілував, якийсь інший хлопець, - невинно пробурмотіла вона. - Тоді я остаточно відчую є це в мені чи ні. А так як нікому іншому мене чіпати не можна, тому мені доводиться просити про це тебе.

- Що ти таке верзеш, Джесс? - підозріло примружився Девід.

- Ну що тобі складно? Заради експерименту, щоб зрозуміти, хто з нас двох мав рацію.

Вона виглядала такою зворушливою і безпосередньою, з надією заглядаючи йому в очі, що Девід навіть жодної секунди не засумнівався, думаючи, що вона просто хвилюється щодо свого почуття до іншого хлопця. Тому нахилившись до неї,  він м'яко поцілував її в губи.

- Ні, поцілунок повинен бути справжнім, - прошепотіла Джесс, обійнявши його за шию, - Аби перевірити мене на гормони, - і піймавши його губи, вона сама поцілувала його, ковзнувши своїм язичком йому в рот, де граючи ним, вона змусила Девіда відповісти. Він відповів, щоправда нерішуче, але це був справжній дорослий поцілунок.

- Знаєш, напевно, ти все-таки помилився! - різко відсахнулася вона від нього, і відвернувшись, схвильовано промовила. Хоча у самої на обличчі майнула хижа посмішка, коли вона кинула погляд у вікно на другому поверсі. - Потрібно поговорити про інше! - вона знову рвучко схопила його за руку, не даючи йому отямитися. - Скажи мені, нещодавно ти ... перетворився, як таке можливо, адже це був день?!

- Я альфа, я можу трансформуватися в будь-який час, коли вважатиму це за потрібне, - знизуючи плечима, відповів Девід, уважно вдивляючись в її обличчя. - Це єдине, що тебе тоді могло зупинити від бажання видряпати мені очі.

- А голос? Ти розмовляв зі мною подумки, це що? Ще одна твоя здібність? Ти стаєш телепатом, коли змінюєшся? - не вгамовувалася Джессіка, відволікаючи його розмовами, щоб довше затримати біля себе.

- Так, лікани можуть спілкуватися телепатично коли перетворюються. Але твої думки я читати не можу - я можу лише змусити тебе мене почути. Джесс, що трапилося? - його погляд став занадто підозрілим.

- Що мені робити, Девіде? Я боюся, - мало не тремтячим від сліз голосом, промовила Джесс, обійнявши його, і поклавши свою голову йому на груди. - Я не хочу тут бути чужою. Що я буду робити всі ці роки під вашим невсипущим контролем? Чим буду займатися? А як же душа, Девіде? Як серце? Я теж хочу відчувати себе коханою та потрібною!

За великим рахунком Джесс говорила йому правду, хоча трохи перегравала з емоціями. І для неї зараз це була лише частина її плану, її гра, в яку вона хотіла його втягнути.

- Я збожеволію. Невже твоїй дитині потрібна божевільна мати? - важко зітхнула вона.

Девід підняв її обличчя за підборіддя, продовжуючи підозріло вдивлятися в очі дівчині. Потім, не відпускаючи її, він кинув погляд поверх її голови в бік будинку, а точніше в сторону вікон. На його губах заграла лукава посмішка. Він знову глянув на Джессіку.

- Ми знайдемо куди застосувати твою буйну енергію, - тихо вимовив він, стримуючи усмішку. - Ти будеш вчитися, Джесс. Потрібно отримати освіту, а не думати про всілякі дурниці та забивати ними своє серце. Так?

- І що я ані крапельки тобі не подобаюся? Навіть трішки? - вона, звичайно ж, зрозуміла, що він розкусив її. Але це не означало, що він знав правила її гри.

Девід хмикнув, і знову розсміявся, при цьому опускаючи очі.

- Трішки? ... Подобаєшся. Але я так само знаю, Джесс, що з тобою у мене буде купа проблем. Підемо всередину. Завдяки тобі, я повинен тепер з деким порозумітися. І цей поцілунок ...

- Правильно, Девіде, цей поцілунок не рахується, - не давши йому договорити, кинула Джесс, обганяючи його. - Тому що тобі варто навчитися цілуватися, адже я вмію це робити краще ніж ти! - і вона, регочучи, побігла до будинку.

 Девід увійшов до спальні, звернувши увагу, як Кетрін не рухаючись стоїть біля вікна.

- Кет, - він спробував обійняти її, але вона нервово смикнувши плечима, скинула його руки. - Кетрін, те, що ти побачила нічого не означає. Вона всього лише химерна дівчина.

- Тоді чому ти піддаєшся на її хитрощі? - очі Кетрін боляче вкололи його своєю гіркотою. - Якщо ти байдужий до цієї нікчеми, навіщо з таким терпінням витрачаєш на неї свій час?!

Девід зітхнув, відійшовши від подруги, він почав роздягатися, стомлено розтягнувшись на ліжку.

- Вона не нікчема. Вона як і ми намагається вижити. От і все. Я не можу її повністю ігнорувати. Кет, адже я вже пояснював тобі. Дідько! Коли-небудь Джесс народить лікана, і я хочу, аби вона перестала ненавидіти нас, як вид. Я повинен їй ще багато чого розповісти. Для мене принципово, щоб жінка, яка народить мою дитину - любила його.

- А може, для тебе принципово, щоб батько й мати цієї дитини теж любили один одного? - холодний тон Кетрін різав Девіда по живому. - Вона приходила до мене, Девіде! Намагалася погрозами схилити мене на свій бік, щоб я допомогла їй втекти. В іншому випадку вона обіцяла, що ти забудеш про мене, і будеш цілком та повністю належати їй!