Глава 8

- А потім? - Джесс даремно намагалася розгледіти в цьому непроникному погляді відповідь. Про таке вона б навіть не здогадалася.

- Я віддам тебе іншому альфі ... в обмін на життя брата.

Рой відповів, але його слова все ще розгойдували кімнату, кожен раз ударяючи по сторопілій дівчині.

- Ти ... допомагаєш мені ... не тому що, а ...

- Вибач, я не лицар! - роздратовано кинув Рой, розуміючи, що вона мала на увазі. Він присів біля неї навпочіпки. – Всі лікани в першу чергу думають про свою шкуру і про тих, з ким вони пов'язані в зграї. У нас такий менталітет. Ми не дбаємо про людей, Джесс. Пробач. Я просто хочу врятувати свого брата, з яким пов'язаний, і сам хочу вийти сухим з води!

Її розгублений погляд, ще запалений хворобою, таких зелених очей, дивився на нього не відриваючись. І в цьому погляді було видно, як розверзається безодня, в яку вона сама падала.

- Давай розсудимо, Джесс, - він узяв її за руку, але вона її тут же висмикнула. - Добре. Ані ти, ані я не можемо змінити твою природу, - продовжив Рой, не змінюючи тону, - Тобі вже уготована доля належати якомусь альфі. Ти, звичайно, можеш втекти - тоді Нік просто загине даремно, а тебе рано чи пізно знайдуть інші лікани. Ти можеш повернутися до Ліона і дати йому себе трахнути, але й при цьому розкладі Ніка все одно вб'ють. А ще ти можеш поторгуватися з іншим альфою, запропонувавши йому спадкоємність в обмін на те, що він уб'є Ліона і звільнить Ніка, залишивши йому життя. Три варіанти Джесс.

- Можна подумати, що ти дозволиш мені вибрати якийсь інший крім останнього, - гірко прошепотів її голос. - Я не думала, що ти настільки цинічний і жорстокий, Рою.

- У кожного своя родзинка, - анітрохи не зачеплений, вимовив він, - Просто я думав, що ти й сама погодишся на третій варіант, тому що сподівався, що Нік тобі хоч якось подобається. Виходу іншого немає, Джесс, тому й доводиться бути жорстоким. Якщо ти не станеш під захист іншого альфи, перевертні Ліона дістануть тебе з-під землі! Ти влипла, моя дівчинко, по крупному, але якщо тебе це втішить - я співчуваю тобі.

- Я не твоя дівчинка!

- А це як сказати, - дивно посміхнувшись, промовив Рой.

- Та пішов ти! - Джесс відвернулася. В глибині душі вона розуміла, що він, напевно, має рацію, що її заганяють в кут, і вона ось-ось наступить на капкан. Їй лише дають право вибирати якою ногою на нього наступити. Її скрутив спазм справжнього жаху, як ніби вона тільки зараз повірила в існування ліканів і в своє призначення. Варто було тільки уявити, що їй знову доведеться зіткнутися з черговим виродком, як вона застогнала від образи на цю безвихідну несправедливість. Накрившись з головою, вона ткнулась обличчям в подушку, продовжуючи тихенько завивати, відчайдушно та жалібно.

- Джесс, - Рой спробував стиснути її за плечі, через ковдру. - Якщо ми поквапимося, ми ще можемо його врятувати, - на подив він вимовив це дуже м'яко і співчутливо.

Вона не питала, де він взяв машину, і куди вони їдуть. Відвернувшись від Роя, Джесс дивилася, як за вікном мелькають одноманітні пейзажі, згадавши раптом, як зовсім недавно, на такій самій засніженій дорозі вона вперше побачила Ніка.

Крадькома Джесс змахнула сльозинку, бо не хотіла, аби Рой бачив вираз її очей, тому що взагалі плакала в своєму житті всього лише кілька разів. Вона й так його вже ненавиділа, за те, що він за великим рахунком віз її на заклання. Хоча усвідомлювала, що таким чином він рятує брата, а для неї хлопця, в якого вона так необережно закохалася.

Як же швидко вітер розвіяв пісок, з якого був побудований її замок!

- Ми вийдемо тут.

Її повернув до реальності напружений голос Роя. Джесс придивилася, розгледівши в стороні від узбіччя якусь облізлу придорожню закусочну.

Вона увійшла слідом за ним і сіла поруч біля барної стійки. На її подив, при відсутності інших авто на стоянці - закусочна була повна народу, всі вісім столиків були зайняті. Тут були як чоловіки так і жінки. І гомін, який було чутно ще з вулиці, при їхній з Роєм появі, тут же вщух. Присутні з цікавістю почали розглядати нових відвідувачів.

- Дівчині звичайної води. А мені коктейль «вовча кров» ... для хоробрості.

Бармен поставив перед ними склянки, анітрохи не змінивши свого умиротворено виразу обличчя.

- Джесс, - Рой нахилився до її вуха. - Вони тут. Ми знайшли їх.

- І хто ж з них? - ледь чутно запитала вона, не обертаючись.

- Усі. Крім тебе, людей тут більше немає. Послухай, хоч би що зараз не відбулося - ти будеш тихо сидіти, ні в що не втручатися і мовчки смоктати льодяники від кашлю. Тобі зрозуміло?

- Так, господарю, - уїдливо мовила Джесс, кинувши на нього сердитий погляд, обпалюючи хлопця докором.

- І чого б я тут сидів? – Рою на плече опустилася важка рука двометрового амбала, одягненого як байкер. - Підемо, вийдемо, здається, ви заблукали.

І зовсім не пручаючись, Рой з готовністю вийшов надвір, хоча двоє здорованів продовжували його підштовхувати. Двері закусочної вони залишили відчиненими, вочевидь, щоб іншим було видно, що відбувається. Роя з силою вдарили, один в живіт, а інший по нирках. Джесс підстрибнула на табуреті. Вони так люто почали його гамселити, завдаючи удар за ударом, немов їхня мета була забити його до смерті. Рой не відбивався - він лише прикривав руками голову. І не дивлячись не те, що вона була нього страшенно сердита, Джесс задихнулася від обурення, дивлячись на все це. Вона рішуче скочила з місця, прихопивши з собою табурет в якості зброї.

- Може, все-таки не варто втручатися? - різко схопив її за лікоть один з ліканів, який теж дуже уважно спостерігав за цим дійством.

Обпаливши його ненависним поглядом, Джесс почала люто вириватися.

- Мені от цікаво, невже ти думаєш, що зможеш перешкодити їм? - продовжував наполягати молодий чоловік, міцно тримаючи її однією рукою, і розглядаючи усміхненими ... такими дивними очима. Він був набагато сильніший і вищий за неї, але дівчина сичачи від злості, все одно вперто викручувалася, маючи намір вивільнитися.