Глава 6

- І що? - Джесс все ще не здавалася. - Вони потягнуть мене у підземелля та прикують ланцюгами? Є закони, в решті решт, які покликані захищати безпеку громадян. Якщо зі мною щось трапиться, мої близькі звернуться до поліції, і мене будуть шукати, тим більше, що я громадянка іншої країни. Вночі до будинку ніхто увірватися не посміє, а вдень я буду триматися серед людей, - потім подумавши, додала, не звертаючи уваги на гіркоту, з якою розсміявся Нік, - Ну, ... або в твоїй компанії.

- Пробач, не думав, що ти настільки наївна з приводу законодавчої системи. Джесс, напружся та вникни вже, в решті решт! - Ніку знову довелося підвищити голос. - У ліканів свої правила і свої закони, на інше вони плювали, чужі правила вони з легкістю можуть обходити. Думаєш, у них немає своїх людей в поліції? Ми занадто довго живемо в цьому світі, лікани навчилися виживати в ньому. Я ще раз повторюю - тобі небезпечно знаходиться тут, альфа знайде тебе і ніхто не зможе йому перешкодити ... навіть я, хоч ти мені скажено подобаєшся.

- Гаразд, ... припустимо, я приймаю це все на віру, ладно, - Джесс кивнула, збираючись з думками, знову підходячи ближче до хлопця, - Нехай ти лікан, я носій гена і я в небезпеці. Що ти пропонуєш?

- Тобі потрібно поїхати звідси. Терміново. Перебратися куди-небудь ближче до пустелі, куди-небудь на схід, лікани не дуже полюбляють спеку та пісок. Є місця, де зграй не існує, там тобі не буде страшний ніякий альфа, - видихнув він, немов з полегшенням, тільки ось його обличчя після висловленого спохмурніло ще більше.

- Поїхати? - задумливо промовила Джесс. - А ... як же ти? - він побачив в її очах щиру розгубленість.

- Останні двадцять чотири години я сам ставлю собі це питання, - Нік бачив, що вона замерзла, тому притягнув її до себе знову. - А ти готова поїхати з малознайомим хлопцем, та до того ж ще й ліканом, створінням небезпечним для вашої раси?

- На край світу Ніку, ... і за край, - сказала вона, не відриваючи від нього погляду.

- Тоді ... - Нік коливався недовго. Він вже заздалегідь був готовий на це, знаючи, наскільки це насправді небезпечно для нього самого. - Потрібно забрати деякі речі, - промовив він, беручи її за руку. - Заскочимо до мене ненадовго.

Рой, напустивши на себе нудьгуючий вид, тинявся біля кинутої в заметі машини. Його очі, пильні і примружені, намагалися зрозуміти, що ж задумав його брат, який зовсім втратив голову через цю дівчину. Рой не розумів, як можна за такий короткий час стати настільки залежним від жінки. Інша річ він сам, його таємниця вже давно привчила його до цієї думки. Так, Джессіка була красивою дівчиною, з фігурою, яка розпалює чоловічий апетит, зі смарагдовими очима, в яких плескався виклик та зваблююча загадка, з цією непоступливою зухвалістю в характері, яка швидше притягувала, ніж відштовхувала. Те, що розважитися з такою дівчиною всякий був би не проти, це Рой розумів, але шукати свою смерть та лізти на рожен! Своя шкура для лікана повинна бути дорожче, така була їхня природа - триматися зграї і бути «кожен сам за себе». Рой знав, що це почуття властиве всім ліканам - власна безпека і єдність зі зграєю. Єдність зі зграєю йому була ні до чого, його зграєю була його сім'я - батько і брат, ну, ... і мати, напевно, хоча вона була всього лише слабкою людиною. А ось безпека грала для нього найважливішу роль, і зараз ця безпека, завдяки Ніку була під загрозою. І що найбільше злило Роя, так це те, що саме зараз він нічого не міг вдіяти. І єдиний розумний вихід, який він бачив – це допомогти братові зникнути разом з дівчиною, якщо вже той зробив свій вибір на її користь, а не на користь сім'ї. Якщо Нік покине територію зграї - у Ліона не буде претензій до його сім'ї, а значить, безпеку знову можна відновити. Він бачив по очах брата, що той піде за цією Джессікою куди завгодно. Тому Рой виважено вирішив сприяти цьому, тому що зараз переконувати або зупиняти Ніка було рівносильно всесвітньому викриттю ліканів. Розмірковуючи, про свою свободу і безпеку, Рой навіть не припускав, які саме їхні дії призведуть до нової війни, але вже тепер він знав, яку роль буде відігравати ця дівчина в його власній долі.

Зараз вони їхали в машині, петляючи засніженою дорогою. Сніг великими пластівцями повалив знову. Двірники на склі ледве справлялися, видимість була майже нульова. Через темні, низько навислі хмари небо раптово потемніло, ніби вечір був вже близько, хоча на годиннику була лише друга година дня. Рой зупинив в метрах п'ятистах від будинку.

- Думаю, батькам не обов'язково бачити тебе, - кинув він, збираючись вилазити з машини. - Здогадавшись, батько може наполягати на своєму. Буде краще, якщо я сам непомітно зберу необхідне і змиюся під невинним приводом.

- Згоден. Брехати та викручуватися ти у нас майстер, - кивнув Нік, тримаючи долоню дівчини в своїй. - Головне, принеси готівку, документи та картку, та ще який-небудь верхній одяг, щоб не так кидатися копам в очі.

Підходячи до будинку, нічого такого, що хоча б викликало його найменші підозри, Рой не помітив. Але варто було йому переступити поріг і почути чужі голоси, як він завмер. ... Інстинкт спрацював блискавично! Перемахнувши одним стрибком через ґанок, Рой кинувся бігти. Страшенний снігопад, який засліплював очі, зараз був його союзником. Пробігаючи повз машини, не зменшуючи швидкості, він вдарив по ній три рази - умовний знак небезпеки, і різко кинувшись праворуч, зиґзаґами кинувся до лісу.

Ривком, не втрачаючи часу, стрибнувши за кермо, Нік увімкнув двигун, з ревом вирвавшись із замету. Він розвернувся, додаючи швидкість.

- Що відбувається? - прошепотіла Джесс, навіть шкірою відчуваючи цю п'янку тривогу.

- Схоже, ми спізнилися. Вони знайшли тебе, - глухим голосом видавив Нік, не обертаючись.

- І? - Джесс відчула, як раптом спазмом від страху звело живіт.

- Ми тікаємо - вони наздоганяють. Невеликий, але шанс у нас є.

Нік гнав машину, до чогось прислухаючись. Їх занесло, коли він різко повернув кермо, пірнаючи в ледве помітний поворот. Насилу стримавши переляканий вигук, Джесс вчепилася за ручку і край сидіння. Саме зараз питання задавати не хотілося, але вона не розуміла, чому вони ще досі не приїхали в місто, їй все більше здавалося, що вони просто кружляють лісовими дорогами. І Нік, ніби прочитавши в її очах це німе запитання відповів сам: