Глава 4

Подекуди зі снігу стирчали залишки стін, на яких вмостилася зграя ворон. От кому не сподобалась їхня поява, бо птахи одразу зі зловісними криками розлетілися в різні боки.

- Ось це і є руїни першого Форт Гросса, його заснували саме тут. Це вже потім поселенці спустилися на рівнину і звели нове місто. А це місце з тих пір вважають диявольським і обходять його десятою дорогою, - сказав Нік. - Хоча тут дуже красиво, особливо влітку. З його східного боку відкривається вид на річку, а на заході видно Кордильєри.

- Я не можу не запитати ... - заїкнулася Джесс, але Нік цокаючи язиком, похитав головою.

- Я знаю про що ти запитаєш. Чим же так примітне це місце, якщо я тебе сюди притягнув і чому люди бояться його, чи не так?

Джесс кивнула, не зводячи з нього очей. А він повів її далі.

- Тут збереглися підвали, там і криються сліди цієї таємниці.

- Єдине чого я боюся Ніку, це темряви. Можна ми не підемо туди? - раптом загальмувала Джесс, намагаючись вирвати руку.

- А як же на край світу? Не бійся, у мене є ліхтарик. Або ти все ж таки почала сумніватися в мені? - Нік хитро посміхнувся, примружившись. - Раптом я там катую своїх бідних жертв?

- Гаразд, йдемо вниз, посміємося там з твоїх жартів разом, - пробурчала Джесс.

Обережно спускаючись, він підтримував її за руку, висвітлюючи шлях ліхтариком. Але все одно тьма клубочилася навколо, і було дуже холодно й моторошно. Під ногами тріщав гравій та сухі гілки. Їй чувся якийсь шепіт. Здавалося, щось в цій темряві стежить за нею, важко дихаючи у неї за спиною. Дівчина все міцніше стискала руку Ніка, боячись здатися перед ним боягузкою. Світло ліхтаря вихопило подряпану кам'яну стіну, немов тут тримали страшного звіра, який залишив сліди жахливих пазурів. Потім Нік опустив ліхтарик, і Джесс побачила прикутий ланцюгами людський скелет. Скрикнувши, вона притулилася до хлопця, відчуваючи, як серце б'ється десь уже в горлі.

- Це засновник форту, - спокійно сказав Нік. - Їхнє життя текло звичайним на той час руслом, але ночами відбувалися дивні речі. Пропадали люди та худоба. Пізніше їх знаходили розтерзаними, і поселенці все більше переконувалися, що це не дикий звір. Спорудивши пастку, жителі форту все-таки зловили тварину, але сталеві пруття ненадовго втримали монстра. Він вирвався і втік. Це був не то звір, не то диявол. Адже в ті часи все незрозуміле люди відносили до чортівні, а захисту шукали в церкві. Тільки ось всі їхні молитви чомусь ні до чого не приводили - люди все одно гинули. Одного разу жертвою чудовиська стала дочка засновника, і ридаючи він сам прийшов з покаянням, зізнавшись в тому, що кожну ніч він може перетворюватися на монстра, і що він не хотів заподіяти шкоду власній дочці. Засновник умовив прикувати його ланцюгами в цьому підвалі, щоб зупинити це безумство. А так як звичайними ланцюгами монстра було не втримати - їх виготовили з особливого сплаву, додавши таємний інгредієнт, про який знав тільки засновник. Якусь речовину, яка позбавляє сили подібних тварюк. Готовими ланцюгами нещасного вбитого горем батька прикували ось в цьому підземеллі. На якийсь час вбивства припинилися, але потім, однієї місячної ночі на Форт Гросс обрушилася ціла зграя цих безжальних хижаків, які вбили майже половину населення. Уціліли люди втекли, заснувавши форт в іншому місці, але вже більш укріплений. З секретного сплаву вони вилили кулі і навіть почали полювання. Тварюки, з якими вони почали війну називали себе ліканами, ... перевертнями. Взаємна ворожнеча ні до чого не призвела, тільки накопичувалися жертви з обох сторін. І тоді противники вирішили укласти договір. Люди не полюють на ліканів, а лікани не нападають на тих, хто ночами укритий в своїх оселях. Світлий час доби став нейтральним і безпечним для обох сторін. Цей договір дотримується до теперішнього часу. Тому жителі Форт Гросса замикаються увечері в своїх будинках і не захоплюються електрикою, тому що ліканів привертає світло і розпалює в них агресію, - Нік замовк, чекаючи її реакції.

- Чудова легенда, цікава казка-страшилка на ніч, - вислухавши, ледве чутно промовила Джесс, - Мене тільки одне хвилює, чому не поховають цього нещасного?

- Тому що це своєрідний пам'ятник укладеному договору, наочне нагадування. Крім того лікани не ​​доторкнутися до цих ланцюгів, а люди не бажають поховати породження диявола.

- Ти говориш так серйозно. Невже ти в це віриш? - Джесс виглядала ураженою, вибираючись за ним з підземелля.

- Я вірю. А ти значить, ані крапельки не повірила?

- Звичайно, що ні! Якщо вірити в існування ліканів, тоді вже потрібно повірити і в ельфів, і в зубну фею, і в вампірів, тим більше що стільки всього знято і написано! Тепер я розумію, чому люди тебе цураються - тому що ти віриш у всю цю нісенітницю. Ніку, перевертнів, як і зубної феї не існує, - поблажливо посміхаючись, Джесс ніжно погладила по щоці, насупленого хлопця. - Але мені сподобалася твоя екскурсія, хоч я й скажено замерзла, - вона обійняла його, притискаючись щоб зігрітися. Розстебнувши свою куртку, Нік закутав в неї дівчину, яка радісно припали до його грудей. А через кілька хвилин вона підняла голову, потягнувшись до його губ. І знову Нік не зміг заборонити собі її цілувати. Вона розбурхувала все його єство, вона подобалася йому, він хотів її всупереч усьому, навіть знаючи, ким вона була насправді.

- Не знав, що парочки знаходять це місце романтичним, - їх перервав уїдливий голос хлопця, який забрався на напівзруйновану стіну колишньої вежі. Джесс з подивом помітила, з якою котячою легкістю він зістрибнув з триметрової висоти, немов недбало ступив зі сходинки. Вичікуючи, він став з цікавістю поїдати її очима, і в цьому погляді відчувалася відверта насмішка.

- Джесс, ти говорила мені про свою інтуїцію, - несподівано заговорив Нік, - Тоді скажи, що тобі підказує твоя інтуїція щодо цього типу?

Джесс зрозуміла, що самого Ніка анітрохи не здивувала раптова поява посеред лісу цього незнайомця. І порівнявши їх обох - вона помітила якусь схожість між ними. Колір очей, такі ж довгі вії і форма губ.