Глава 3

 Смикнувши плечима, Джесс подалася вперед явно збираючись обуритися, але він швидко приклав палець до її губ:

- Ні, Джесс, я піду, якщо будеш продовжувати розпитувати про мене.

- Іди, - Джесс не замислюючись, вказала йому на двері. - Тоді і я не хочу спілкуватися з боягузом, який не бажає відстоювати себе, дозволяючи пліткам робити свою справу.

Але всупереч її очікуванням, Нік дійсно піднявся, роздратовано жбурнувши серветку на столик, і вийшов, навіть не попрощавшись.

- Я ж кажу - всі божевільні, - сказала сама собі Джесс, нічого не розуміючи знизуючи плечима.

Але вдома, у Донаванів, на неї чекало продовження, яке ще більше затвердило її в думці про поголовну істерику.

- Джессіко, мила, - взявши її за плечі, Майкл посадив її на диван. - Послухай мене дуже уважно. Я обіцяв твоїй матері доглядати за тобою, підтримувати, тому я скажу це тобі, як сказав одного разу своєму синові, а потім і дочці - тримайся подалі від Ніка та його сім'ї. Повір мені на слово – вони небезпечні і між вами величезна незбагненна розумом прірва. Так, умови життя у нас не ті, до яких ти звикла, але всі наші правила спрямовані на турботу про людей, виключно заради блага населення Форт Гросса.

- Але чому?!! Якщо вони такі небезпечні то нехай їх заарештують довівши провину або ізолюють. Або як це все розуміти? Мені потрібні факти, чому я не можу просто поговорити з хлопцем, чому не можу ввечері прогулятися вулицею або почитати допізна книгу при нормальному освітленні? Я хочу, щоб ви дали мені виразні пояснення цієї дикості, якою себе оточуєте!

- Пізніше ти дізнаєшся про все, - похмуро промовив Стів. В його сірих очах зачаїлася очевидна тривога, яка абсолютно збивала Джесс з пантелику, - Батько має рацію, і ми бажаємо тобі лише добра. Потім ти це зрозумієш.

Джесс дійсно старанно намагалася кілька днів жити по місцевим правилам, стримуючи себе з розпитуваннями. Але щовечора вона не переставала щиро дивуватися тому, як містер Донаван перевіряв замки на дверях і засмикував щільні чорні штори на вікнах. І була в цьому якась зацькована приреченість, якась прихована зовнішня загроза, про яку вони поки не бажали їй говорити. Ось тільки і Джесс вперто не бажала лягати спати, щойно на місто падали сутінки. Вона забиралася за щільну штору, сідаючи на широке підвіконня, одягала навушники і тихенько підспівуючи, слухала музику, освітлювана слабким світлом свого мобільного. І весь той час, що вона там сиділа, за нею стежили бурштинові очі через найближчі до будинку ялини.

- Ось чому ти тиняєшся тут вже кілька днів, - вкрадливо пролунало поруч. - Я тебе вистежив, Ніку!

- А я й не ховався, Рою.

Рой простежив за поглядом брата:

- Вона колись напроситься.

- Ні, ти не посмієш, адже вона в будинку, і цього світла замало, аби ми почали нервувати, - Нік навіть бровою не повів, стежачи за силуетом Джесс у вікні. 

- Договір не порушувався вже дуже давно, аж нудно якось. Скажи, невже ти думаєш, що коли вона дізнається правду про нас, вона стане дивитися на тебе інакше ніж інші? Чому, Нік? Тобі ж тут нічогісінько не світить?

- Є нюанс. ... Вона носій гена альфи.

- Та ладно, не гони?! - Рой вражено присвиснув. - Значить, на нашій території нарешті з'явилася така дівчина. І чому саме в Форт Гроссі? Потрібно б змусити її звалити звідси, я б не хотів, щоб вся зграя зібралася тут, я занадто звик до своєї свободи і жертвувати своїм спокоєм я не хочу. ... Зачекай, - Рой обурено підняв брови, - Якщо так, тоді я взагалі нічого не розумію! Чому ти ще тут? Потрібно триматися від Донаванів якомога далі.

- Потрібно, ... але я не можу, - видавив Нік, змірявши, нарешті, старшого брата докірливим поглядом. - Вона, подобатися мені, Рою.

- Ніку, ... Ніку, ти що?! - в голосі Роя пробилася стривоженість, - Брате, зупинись поки не пізно, це ж самогубство! Поруч з нею небезпечно. Ця дівчина не для тебе! Ніку, опам'ятайся, прошу, не роби цього з нами. Підемо звідси, - обхопивши брата за плечі, Рой мало не силою спробував відтягнути його подалі в ліс. – Прийди до тями, ти що! Альфа знайде її. Її народження вже призначило їй інше місце.

- Дай мені спокій, Рою! Я дочекаюся, коли вона дізнається правду і примушу її покинути територію зграї. ... Тільки не Ліон, цей виродок її не отримає, - приречено кинув Нік, повертаючись на колишнє місце.

- Не Ліон? Поїхавши звідси, вона потрапить на територію будь-якої іншої зграї, і її знайде який-небудь інший альфа. Ти не зможеш вберегти дівчину, Ніку, тому я й кажу - зупинись поки не пізно! Навіщо тобі все це взагалі потрібно?

- Іди, Рою! Мені вирішувати! - похмуро кинув Нік. - Зграї є не скрізь. У цьому чортовому світі повно територій вільних від ліканів.

- Не тіш себе ілюзією. Не розумію, як п'ятихвилинне спілкування з дівчиною змогло так ґрунтовно винести тобі мізки? ... Видно час цьому жахіттю все ж таки настав. Це ж треба - мій брат закохався!

 За віком Керролл була трохи молодша за неї, і Джесс була вже абсолютно впевнена, що дружбою, яку називала Керролл їхнє спілкування, вона прикривала своє стеження за нею. Це починалося, щойно Джесс виходила з дому. Мила, великоока дівчина, яка була так схожа на свою матір, тинялася слідом за нею під будь-яким приводом, і звільнитися від неї виходило тільки в ті дні, коли професор з університету Монреаля читав лекції з біології на факультативі в старшій школі Форт Гроссу.

Вийшло так і цього разу, але все одно Джесс ще кілька хвилин оглядалася, боячись побачити прилипалу Керролл, яку вона вже, по правді кажучи, тихо ненавиділа.

Спускаючись в аудиторію, на свій подив Джесс помітила Ніка, який сидить в самому верхньому ряду. Це було неочікувано. І хоча минулого разу вони розлучилися не дуже добре, але Джесс відчула, що їй все ж приємно бачити його і звісно їй захотілося знову поговорити із ним, але тут перед очима спливло похмуре обличчя містера Донаван, який благав її триматися від Ніка якнайдалі. Джесс повільно спустилася до середнього ряду, борючись з бажанням і навіяною їй параноєю місцевих жителів.