Глава 2

З неприхованою живою цікавістю, він оцінююче розглядав дівчину, як щось особливе, яке звалилося невідомо звідки.

- Не варто так за мене хвилюватися, хоча я дійсно зворушений. У Форт Гроссі усі такі черстві та непривітні, їм буде чому у тебе повчитися, - Нік посміхнувся, вимовивши ці слова з якоюсь дивною інтонацією. - Не бійся за мене, Джесс, я не алкаш, не наркоман і до суїциду не схильний, просто ... загартований ... з дитинства. Вам потрібно поспішати, скоро ніч, а вночі ... мороз посилиться, - сказав він, краєчком ока спостерігаючи за Стівом. - Обіцяю, ти ще побачиш мене живим та здоровим. Можеш запитати у Стіва, я вмію тримати слово. Іди Джесс, не змушуй мене рухатися, інакше Донаван пристрелить мене і тоді це вже точно буде на твоїй совісті.

- Божевілля якесь, - Джесс розгублено похитала головою, повільно задкуючи до машини. Не гаючи часу, Стів буквально силою штовхнув її на переднє сидіння, кинувши рушницю назад. Сівши на своє місце, він завів двигун. Джесс перевела погляд з нього на Ніка, який підійшов до капоту. Вона не могла відірвати від нього очей. Те, що відбувається дивним чином спантеличувало. Але останньою краплею цього незрозумілого дивацтва було те, з якою легкістю Нік самотужки штовхнув машину, яка застрягла в снігу. Відчувши дорогу, Стів натиснув на газ.

- Я й не думала, що ти, Стівене, таке холоднокровне чудовисько! - розчаровано кинула Джессіка, невдоволено стиснувши губи.

- Я чудовисько?! - обурено вигукнув той, немов вона зачепила його за живе, - Ти ще чудовиськ не бачила!

- А що це таке тоді з тобою було?

- Відчепись, не зараз. Зараз я на тебе дуже злий! - крізь зуби прошипів Стів. - Ти навіть не уявляєш, у що ти нас мало не втягнула!

- Так поясни, ну давай, що він тобі такого зробив, що ти готовий кинути хлопця в такому стані на морозі? Ти від злості вже все лобове скло забризкав, а виразної причини так і не назвав! - викрикнула Джесс, теж починаючи втрачати самовладання. Але злість Стіва тут же знітилася, повернувши втрачену рівновагу:

- Він зробив, але не мені. ... Рано. Тобі ще зарано щось розуміти. Потрібно бути готовою.

З вечірніми сутінками вони зупинилися біля невеликого одноповерхового будиночка Донаванів. Поведінка Стіва видавала, що хлопець сильно нервує та поспішає. Він заїхав в гараж, не висаджуючи Джесс. І дозволив їй вийти тільки тоді, коли за ними опустилися важкі сталеві двері.

- Все гаразд. Можна йти знайомитися з сім'єю, - втомлено кинув він, хоча вона розуміла, що він все ще сердиться на неї через Ніка.

- А чому на вікнах такі масивні решітки та двері броньовані? Невже білки, лосі й кабани настільки агресивні? - з уїдливою іронією зауважила вона.

- Все жартуєш, Джесс, ... смішно, - тихо процідив Стів у відповідь , - Але тільки тварюки, які там живуть дійсно занадто агресивні. … А ось і ми! - вигукнув він у темряву будинка, зачиняючи за собою двері. А Джесс, опинившись раптом оточена цією щільною темрявою, стиснулася, борючись всередині себе зі своєю фобією та поганими передчуттями.

У вітальні, при світлі всього лише однієї свічки на них чекало сімейство Донаванів: дівчина, жінка і чоловік.

- А! Джессіко! Радий, що ви благополучно дісталися! Сідай. Я Майкл, старий друг твого батька, - добродушно звернувся до неї чоловік, підвівшись. - Це наша молодша дочка Керролл, а це моя дружина Емілі.

Одним кивком Джесс вітала всіх, насторожено озираючись.

- А що це ви при свічках, перебої з електрикою? Якось похмуро. Але я теж рада, що ми, нарешті, дісталися, - сказала вона, насилу розглядаючи їхні обличчя.

- Річ у тім, що електрикою ми користуємося вкрай рідко і тільки вдень. У нас в кімнатах навіть лампочок немає, - квапливо відповів їй Майкл Донаван. - У нашому містечку такі суворі умови, доводиться економити. З огляду на це, всі жителі Форт Гросса лягають спати з настанням сутінків, а встають з півнями. Все-таки ми ближче до природи, - Майк винувато посміхнувся, ймовірно передбачаючи її реакцію.

- Що?! - Джесс здивувалася вкотре за день, - А як же дискотеки, нічні клуби, бари, кінотеатри та цілодобові супермаркети в решті решт? - підозріло промовила вона, вдивляючись в напружені обличчя.

- У нас ввечері по вулицях та барах не вештаються, - сердито буркнув Стів замість батька. - Ходімо спати, мені завтра рано на роботу.

- Так, вже пізно, поспілкуємося завтра, дитинко, добре? - мелодійно проспівала Емілі. - Я б запропонувала тобі чаю, але, на жаль не на часі. Сьогодні найтемніша ніч.

- Не дуже то й хотілося, - більше слів у шокованої Джессіки не було. Переварюючи почуте, вона попленталася в напівтемряві до кімнати, яку їй виділили, і полегшено зітхнула, коли за нею зачинилися двері. Не повіривши, вона посвітила телефоном на світильник. Лампочки дійсно не виявилося.

- Економісти хренові. Що за маячня? - прошепотіла вона насупившись, і підійшовши до вікна насилу відсунула важку штору, виготовлену з щільного, зшитого в два шари дермантину. За вікном сніг виблискував в сяйві повного місяця, і видно було майже як удень, настільки яскравим сьогодні був місяць.

- Найтемніша ніч? - вимовила в тишу Джесс, похитавши головою. - Неймовірно, але схоже вони тут всі з прибабахом! ... Мамо, ох якби ти знала, в яку діру ти мене засунула! Ну, що ж, якщо немає нічника, будемо спати під місяцем. Ненавиджу темряву! - і повернувшись до ліжка, вона залишила вікно не завішаним.

Джесс вляглася, згорнувшись клубочком під ковдрою, не помітивши, як за вікном швидко промайнула якась тінь. Це була її перша ніч у Форт Гроссі.

- Сліди під її вікном, - почула вона з ранку приглушений голос Емілі, який долинав з кухні. - Вони все одно прийдуть по неї, про що ти тільки думав, Майкле?!

Але коли Джесс увійшла, сімейство тут же змінило тему розмови і посміхаючись, Керролл весело промовила:

- Що, любиш повалятися подовше?

- Та, знаєш, у нас в Майамі з півнями було якось туго, - пробурчала Джесс як зазвичай у своїй улюбленій іронічній манері. - Можна в цьому будинку напитися кави? Або в цій доісторичній дірі заварюють виключно відвари з трав?