Глава 10

Девід

Фармси. Коли поруч з Джесс з'являється хтось із Фармсів мені однозначно варто напружуватися, це вже стало правилом в моєму житті, аксіомою. Варто було мені побачити, як Нік Фармс розмовляє з моєю дружиною - мої огрубілі шрами одразу почали нити, всі інстинкти загострилися, і я впізнав це знайоме почуття злих ревнощів. Через цього хлопця колись тріснуло моє серце, а через його брата воно розбилося зовсім. Що він може їй хорошого сказати? Що він тут робить? Адам все ж таки справжній кретин, потрібно було його ще тоді прибити на фіг. Та де там, заради неї я вчинив по-людськи. Значить, я теж кретин. Джесс нервує, я навіть на такій відстані відчуваю цей запах і психую ще сильніше.

- Обов'язково було приїжджати такою великою компанією? - звичайно, вираз мого обличчя не обіцяє їм нічого доброго. - Ні, Джесс, залишся, - ловлю її за талію і притискаю до себе. - Поговоримо на свіжому повітрі. Що привело тебе до мене, Адаме?

- Мене турбує ця міграція ліканів. Вони біжать ніби звірі від лісової пожежі. Тому я теж вирішив закрити кордони своєї зграї. Так що вам більше не вдасться ось так безкарно проникати на мою територію, як це сталося днями.

- Твою територію? - виразно гмикаю з підкресленою погордою. Він будить у мого звіра дуже недобрі думки. - Ти про ту територію, якою я з тобою поділився? ... Угу. Тобі не вистачить твоїх ліканів, Адаме, щоб контролювати кордони. У вас там стадо слонів пройде непоміченим. Хоча діло, звичайно, твоє. Не розумію, навіщо ти приїхав? Висловити мені своє невдоволення в обличчя? Днями виникла підозріла ситуація і ми прийшли на допомогу Джону та Сему. І я знову це повторю, якщо доведеться. Ти трохи не в тому положенні, щоб кидати мені тут завуальовані погрози. Нам краще дружити. Чи не так?

- У моїх планах не значилося з тобою посваритися, - нервово смикає кадиком Адам. Його коробить, але причина зовсім не мій погляд. Він помітив Джона та Сема. Адам боїться сина Роя, відчуває силу цього бети і ніби здогадується, що одного разу я відберу у нього територію і віддам її своєму синові.

- Тоді не смію більше затримувати, - мого кивка досить, щоб вони тут же зникли з моїх очей.

- Він тебе чимось засмутив, любове моя? - я все ще притискаю Джесс до себе, а її серце все ще скажено калатає.

- Минуле виникло переді мною так несподівано. Я була не готова до цієї зустрічі. Нік намагається втиснути свої спогади в нашу реальність. І він все ще сердиться на брата. …Але я не хочу зараз забивати собі цим голову. Всі мої думки лише про майбутній ритуал. Пішли до будинку? - її зелені очі дивляться на мене з любов'ю, я відчуваю, що її душа сповнена цим почуттям, і це мене трохи заспокоює.

- Семюеле! Джонатане! - голосно кричить Джесс на весь будинок. Коли вона кличе їх повним ім'ям, значить справа серйозна і ці шибайголови просто не можуть не з'явитися на поклик своєї матері. - Я збираюся вас просити, щоб духу вашого не було сьогодні на цьому ритуалі. Мені б не хотілося…

- Та що ти таке кажеш?! - Джон засранець, як завжди, її перебиває. - А я вже квітів наскубав. Мам, ти могла нам цього не говорити! Звичайно ж ми туди не підемо. Тому що ти наша мати. Я сам не хочу цього бачити! Ми залишимося з Кессі. Буду вчити її грати в шахи, щоб вона, нарешті, обіграла Сема.

- Мам, не хвилюйся, - Сем з любов'ю торкається її плеча. - Уес теж не піде, щоб тебе не бентежити. Це всього лише безглузда данина традиціям. Він не заподіє тобі шкоди.

- А нічого, що він стоїть тут? - кидаю голос і ловлю ці іскорки виклику в поглядах хлопців. Молодість. Самовпевненість так і пре. Сумно, що життя все одно обламає їхній гонор. Ми всі через це проходимо. - Семе, а ти не збираєшся сьогодні ввечері прогулятися з Терезою?

- Це що наказ альфи? - все, вже насупився. Слово сказати не можна.

- Ні, батьківська порада.

- Гаразд. Тому що я не збираюся ходить на побачення з примусу. Про що мені з нею говорити?

- Ну, можна і не говорити, а одразу взятися до справи, - іронізує Джон, підколюючи брата.

- Якось мені не дуже хочеться доводити їй, що я непоганий хлопець і випрошувати її уваги. Нехай все йде своєю чергою. Одружуватися мені ще не припікає.

- Синку, тобі не сподобалася ця дівчина? - здивувалася Джесс, ніби особисто підбирала йому наречену, а вередун носом крутить. - По-моєму, вона дуже мила.

- Так, Тереза ​​досить симпатична. Але я вирішив не поспішати.

- Цікаво, в кого він такий? - питаю Джесс, залишившись з нею наодинці.

- В кого? Чомусь мені він дуже сильно нагадує тебе. …Девіде, я збожеволію до опівночі. Відволічи мене якоюсь розмовою, - притулившись до мене, Джесс просовує мені під футболку свої долоні, починаючи погладжувати мою спину. Їй це подобається, її це заспокоює. Ось тільки я кожен раз починаю мліти і втрачати зв'язність думок. Ця жінка має наді мною дуже небезпечну владу.

- Що тобі такого розповісти. ... Сьогодні в мою зграю попросилися кілька ліканських сімей. Новий альянс мисливців, що складається з давніх родів, вирішив повністю очистити Європу від перевертнів. Ось вони й рятуються.

- Сподіваюся, ти взяв їх під своє заступництво?

- Джон їх ще перевіряє. Тому біженці поки що не присягнули мені на вірність. Мене турбує, що всі восьмеро з однієї зграї. Але найдивніше, що у однієї пари на руках дитина альфа. Вони обидва звичайні лікани. Клянуться, що малюка їм довірив їхній загиблий ватажок.

- У тебе немає бажання давати притулок ще одному альфі, - скрушно зітхає Джесс. Була б її воля вона б пожаліла кожного лікана. Але ж зовсім не обов'язково, що коли він виросте то стане нашим ворогом. Адже він зовсім крихітка. Хіба ти здатний прогнати дитину?

- Джесс, ти ж знаєш наші закони. Одного разу він може кинути виклик мені або Сему. Альфи утворюють тимчасові союзи, та ми не дружимо між собою. Я ще не прийняв остаточного рішення. Давай готуватися до ритуалу. Піду, прийму ванну, потрібно гарненько змити з себе всі запахи.