Розділ І

Сьогоднішнє свято Геловіну випадало в суботу й дівчата спланували дівочу вечірку одразу після святкового дійства.

Дівчата – це Таня, Яна, Марина, Юля і я – Катя. Ми всі проживали в двох сусідніх кімнатах на третьому поверсі гуртожитку й навчалися на четвертому курсі універу.

Часто збиралися в більшій, тримісній кімнаті, щоб виконати завдання, щось разом приготувати. Хоч всі й були зайняті підробітками та один день на тиждень ми збиралися просто погомоніти, при цьому орудували в’язальними спицями.

 Так-так, ми самі в’язали для себе светри, кардигани або жилети за зразками модних закордонних журналів. На в’язання нас підсадила Яна, ще на першому курсі, в неї мама в’язала речі на замовлення та й її навчила…

Кожного року четвертокурсники займалися організацією й проведенням веселого й трохи містичного свята Геловін. Свято проводили в холі, на першому поверсі нашого гуртожитку.

Хол був прибраний відповідно до тематики свята, тобто були створені композиції з гарбузів, вирізаних у формі «ліхтариків Джека», з жовтого листя та гілок.

Ще один, найбільший «ліхтарик Джека» із запаленою свічкою всередині мали винести посеред святкування, в повній темряві. Дівчата залишили його в одногрупниці на другому поверсі.

Захід був костюмованим, тому коли студенти почали збиратися на початку святкування, то декого годі було впізнати. Крім чорних накидок та дивакуватих костюмів, на обличчях були маски або жахливо розфарбовані фізіономії.

Я теж приготувала маску в чорно- білих кольорах, щоб при потребі лише зняти її, а не змивати фарбу з лиця. Одягнула довге темно-синє плаття, а зверху чорний довгий, майже до підлоги, в’язаний кардиган.

Заходжу в хол й погляд одразу вихоплює його! Олега! Навіщо прийшов?! Він місцевий, з власною квартирою та крутим спортивним автомобілем. Мажор, красень, розбалуваний надмірною увагою дівчат.

Місяць тому, він звернув увагу на мене. Та мені не потрібна була його увага, адже горбатого й могила не виправить. Тим паче, що в моїй душі були поминки за моїм таємним коханням.

Так, ще на першому курсі я закохалася в хлопця, який зустрічався з моєю однокурсницею. Сподівалася, що вони розійдуться, посваряться, тому відмовляла всім залицяльникам. А нещодавно вони одружилися.

Після такої новини збирала сама себе по кусочках, адже розповідати комусь про своє дурне кохання соромилась. Стільки часу втратила! А тут Олег!

Ходив за мною, сідав біля мене на лекціях, пропонував свої послуги, навіть квіти одного разу приніс, які я одразу перемістила до сміття. І не набридає йому.

Вчора взагалі заявив, що я його буду, по-хорошому, чи по-поганому. От як це розуміти? Тепер я його боюсь. Хто знає, що йому прийде в голову, а можливостей в нього багато.

Оголошуємо початок свята, який розпочинається з танцю. Пари виходять в центр холу. Спочатку це акорди вальсу. Пари плавно рухаються по паркету.

Потім музика змінюється й всі танцюють фокстрот. Танець виконують всі, хто займається в студії.

Я стою збоку й переглядаю листки зі словами сценарію, адже я одна з ведучих, як раптом вловлюю запах знайомих парфумів. Олег.

- Привіт, красуне, - його подих обпалює шкіру на шиї, - ти чому мене ігноруєш? – починає з наїзду.

- По-твоєму, я тобі щось винна? – не повертаю голови, голос передає моє роздратування.

- Хоча б увагу на мене звернути можна? – він теж роздратований.

- Я не хочу звертати на тебе увагу і тобі треба задивлятися на когось іншого, - шиплю у відповідь.

- Ти догралася. Уже, - кидає ривками, - тепер буде мій хід. Я хотів по-доброму, ти не оцінила. Тепер буде по-моєму.

- Тоді, я тобі не заздрю. На мені охоронне закляття, - випалюю те, що щойно стукнуло в голову, повертаюсь до нього й впевнено брешу далі. – Сестра бабусі була відьмою, от і захист зробили.

- Що? – торопіє, очі широко відкриті.

Добре, що лунає музика й не чути нашої суперечки.

- А, то! Якщо ти до мене застосуєш силу, поб’єш або зґвалтуєш, то твій чоловічий орган займатися сексом буде неспроможний, - шиплю на ходу вигадану історію.

- Не вірю. Неправда, - морщить пику Олег, але в очах настороженість. – Щойно придумала?

- А ще тебе будуть переслідувати нещастя, - додаю так впевнено, що й сама собі починаю вірити.

- Я згоден ризикнути, - каже хлопець, хоча відчувається його вагання.

Він ледь встигає промовити останнє слово, як стається неймовірне. У приміщенні раптово гасне світло. Слідом за цим холодним потоком повітря гасить всі свічки.

Стає темно, лише з вікон ледь пробивається світло від ліхтарів. В приміщенні проноситься злякане «Ооооххххх…», промовлене хором.

Від того потоку повітря стає на мить холодно, ні з того, ні з сього паморочиться в голові, а потім ніби тепла хмаринка опускається й гріє теплом.

Тру руки, щоб зігріти і в цей момент з лівої руки злітає каблучка з фіанітом, яку мені подарували батьки в цьому році на день народження. Присідаю й намагаюсь рукою намацати каблучку на підлозі.

Мені щастить, рука потрапляє на неї. Підхоплюю й надягаю на палець. Враження, ніби тісніша стала.

Так само, як раптово зникло, так само раптово світло й з’являється. Потім одночасним спалахом загоряються свічки. Всі в ступорі, оглядаються один на одного. В багатьох на обличчях сліди переляку.

- Круто придумали! Клас! – Вигукує ще один мажор, п’ятикурсник Костя.  

- Оце крутяк! Яку хімічну сполуку використали для займання свічок? – перекрикує всіх дівчина Кості, Ліка.

- Все! Все! – вигукує наш староста Олексій, - ми продовжуємо. Нічого не питайте, секрет фірми, - впевнено викручує ситуацію на нашу користь.

Але, що б Олексій не говорив, я ж то знаю, що в сценарії цього не було й мені стає трохи не по собі.

Тим більше, шо перед зникненням світла я стояла з Олегом недалеко від вхідних дверей. Коли ж увімкнулося світло, я вже була недалеко від східців нагору й за кілька метрів від нього.