Новий етап

Вечір поволі опускався на місто. У вікнах сусідніх будинків уже світилися теплі жовті вогники, а на подвір'ї панувала тиша після довгого дня. Роман повернувся з роботи трохи пізніше, ніж зазвичай. Втомлено відчинив двері свого будинку й переступив поріг, подумки готуючись до звичного спокійного вечора.
Та вже в передпокої він помітив незнайому молоду жінку. Вона саме витирала пил із дерев'яної полиці біля сходів. Почувши звук дверей, жінка обернулася і трохи розгублено завмерла.
Роман зупинився на місці. Його брови мимоволі піднялися від здивування. Він був упевнений, що в будинку нікого стороннього бути не повинно.
Жінка виглядала охайно й стримано. Русяве волосся було зібране позаду, а простий робочий одяг лише підкреслював її акуратність. Вона міцніше стиснула в руках серветку, ніби не знала, що сказати першою.
Кілька секунд у передпокої панувала незручна тиша.
— Перепрошую... — нарешті промовила вона. — Ви, мабуть, пан Роман?
Чоловік повільно кивнув, усе ще намагаючись зрозуміти, хто ця незнайомка і чому вона знаходиться в його будинку.
Втома після робочого дня миттєво відійшла на другий план. Замість неї з'явилася цікавість і легке збентеження від несподіваної зустрічі, яка явно потребувала пояснень.

Вона ледь усміхнулася.
— Мене звати Ліза. Я нова служниця. Пані Неля сьогодні прийняла мене на роботу й показала будинок.
Роман на мить замислився, а потім кивнув.
— Тепер зрозуміло. Просто я не знав, що Неля так швидко вже знайшла помічницю.
— Сподіваюся, моя робота вас не розчарує, — відповіла Ліза.
— Думаю, усе буде добре, — сказав Роман. — Приємно познайомитися, Лізо.
— Мені також приємно познайомитися з вами, пане Романе.
Ліза чемно посміхнулася і трохи відступила, даючи господареві можливість відпочити після роботи. А Роман ще кілька секунд дивився їй услід, дивуючись, як багато змін може відбутися в будинку всього за один день.

В той момент якраз Віка вийшла зі своєї кімнати, тихо причинивши за собою двері. Дев'ятнадцятирічна дівчина успадкувала від матері світле волосся й приємні риси обличчя, а від батька — впертий характер і впевненість у собі. На її обличчі сяяла усмішка, яку вона ніяк не могла приховати.
 Побачивши доньку, Роман усміхнувся й кивнув їй.
— Привіт, тату.
— Привіт, Віко, я й не знавщо ты сьогодні приїдеш, мама не попередила мене— відповів він. — Ти сьогодні якась дуже щаслива.
Дівчина підійшла ближче, ледве стримуючи хвилювання.
— Це я її попросила, я хотіла зробити тобі сюрприз! Тату, в мене є гарна новина.
Роман зацікавлено підняв брови.
— Яка саме?
Віка на мить замовкла, а потім радісно промовила:
— У мене є хлопець. І... ми скоро одружуємося.
На кілька секунд у будинку запанувала тиша. Роман здивовано подивився на доньку, ніби намагаючись зрозуміти, чи вона жартує.
— Одружуєтеся? Скоро? — перепитав він.
Віка кивнула, а її усмішка стала ще ширшою.
— Так. Ми давно зустрічаємося, і він зробив мені пропозицію. Я погодилася.
У її голосі звучало щире щастя. Вона чекала на реакцію батька, а серце калатало від хвилювання. Для неї це була найкраща новина за останній час, і тепер вона хотіла поділитися нею з найдорожчими людьми.

– Так, так давно? Це наскільки давно? Чого ми з мамою нічого про це незнаємо? Я щось пригадую що ти мені казала що не будеш одружуватися, ледь не присягалася і говорила собі що до кінця життя будеш жити одна, що так швидко змінилося? — Запитував шокованим тоном Роман.

— Тату, ну часи міняються, і думки також! Розумієш, я кохаю його, а він мене. Таке буває! 

— Ну добре, а мама про це знає?

— Так вона знає!

— І що вона на це казала?

— Нічого, вона згідна із моєю думкою!

— В цьому домі всі про все знають, окрім мене! Добре познайомиш його з нами!

— Авжеш, тільки трішки згодом. Він зараз закордоном, поїхав по справах ненадовго! 

— Ну-ну, я ще почекаю! Тільки не кажи мені що ти ще й вагітна!

— Ну звісно ні, вагітність це не привід для одруження, просто ми так вирішили. Ми кохаємо одне одного! До речі хлопця звати Міша!

— Міша, Міша! Ви з мамою скоро мене зведете з розуму, я пішов спати, щось я трохи втомився сьогодні...

На наступний ранок поки Неля ще спала, Роман тайкома вирішив перевірити контаки та переписки в її телефоні. Він спробував кілька разів розблокувати телефон, та втім нічого у нього не вийшло. Він не знав пароля, на якому він стояв. Тому поки вона не прокинулась, він поставив її телефон на місце. Йому було цікаво, хто це підвозив її позаминулого вечора. Цього ранку сніданок був приготований вже не Нелею, а новою служницею. А Неля змогла нарешті не думати про домашні справи, а зайнятися собою, та своїм хоббі, вона читала книги, і нарешті сіла до запиленого до цього моменту піаніно, до якого вже так давно не торкалася, через брак вільного часу... Руки самі набирали потрібні клавіші, і знову заграло звучання старої давно, забутої мелодії, в її руках вона оживала немов казка, яку читають дітям на ніч. "Тепер все буде по-новому" , – говорила собі Неля. 

Тепер вона написала нову пісню, і заспівала граючи на піаніно

"Ось хтось розпочинає свій новий шлях, 

Сходинка за сходинкою підіймався він наверх, 

Але там десь позаду залишив розчарування, 

Щоб пісня життя, стала більш ідеальна. 

Десь загубив сміливо свій зошит, 

В якому писав так охоче, 

Тепер життя набирає нових кольорів, 

І тихо заграє нової мелодії спів. 

Тепер вже не буде образ, 

І мимовільних страждань. 

Тепер вже сонце яскраво сіяє, 

І надихає, ще раз надихає

Стіни ламаються, 

Тому що нове життя починається... "

Роман вже готовий йти на роботу, раптом почув як його дружина співає, стоячи біля виходу, за зачиненими дверима він мимоволі слухав її пісню, та був зачарований красою її спів, хоча зовні він все ще здавався холодним та грубим, його серце помало розтоплювалося від тих кубів льоду, які наросли за весь цей час.. Послухавши як Неля співає, він сів у своє авто, та поїхав на роботу.