Іноді те що здається кінцем, являється лише початком

— Де мої шкарпетки ? — Промовив Роман, — Я поклав їх у шухляду, тепер їх там немає. Де вони? — Розгублено перебираючи одяг у шухляді, шукав свої шкарпетки Роман.

 — Я незнаю де вони, і як я можу знати! Ти ж знаєш, відтоді відколи у нас виник конфлікт на цю тему, я більше не розкладаю твій одяг, тепер ти це робиш сам. Ти ж добре пам'ятаєш той випадок як ти до мене кричав, що не можеш знайти ту білу сорочку яку я поставила в шафу, вона була на вішалці майже у тебе перед очима, і ти не зміг її знайти. І саме через це ти розкричався на мене зробивши мене винною у цьому. Саме із того часу я більше не складаю твоїх речей в шафу, тепер ти це робиш сам, якщо ще не забув, а отже ти сам десь їх і поставив, і тепер не пам'ятаєш де саме! — Роздратовано промовила Неля. 

— Добре тобі говорити, я впевнений що це ти їх десь заховала, щоби мене позлити! — Звинувачував Нелю Роман промовляючи грубим тоном. 

Тепер вони рідко коли говорили на нормальних тонах, і майже завжди розмова у них починалася або із критики, або із вияснювання стосунків хто правий, а хто ні, або із викликання почуття провини. Втім не лише Роман критикував і звинувачував Нелю, а із плином часу це також навчилася робити і вона. Так вони й жили вже довгий час. Діти вже були майже дорослими, і їм тепер нічого було ділити окрім спільного житла, яке до того ж належало Романові, і дісталося йому у спадок від його батьків. У Нел.. і ситуація складалася дещо інша, у неї не було батьків, вони померли коли вона була ще зовсім юною дівчиною, і потім вона жила із бабусею, доки та не померла. Її дитинство було не таким легким, як здавалося на перший погляд. Повертаючись до їхньої розмови можна було б сказати що вони були роздратовані одне на одного за щось, моментами злі, та нетерплячі, значно частіше аніж були в доброму гуморі:

— Ха-ха-ха, дуже смішно, ну ти й мене розсмішив! Я? Заховала? Чогось ще дурнішого не міг придумати? Це твоя чергова маніпуляція така? Я на це більше не поведусь! А тепер вибач, але у мене і своїх справ достатньо, удачі тобі в пошуках, твої шкарпетки це твої проблеми!

— Допоможи мені шукати! Я тобі сказав! – Знову прогримів на Нелю Роман. 

— Вибач але як я вже сказала, в мене і своїх справ достатньо, щоб ще й тобі допомагати. 

— Ти я бачу вічно чимось зайнята, вічно читаєш свої тупі книжки, їх вже давно пора або спалити, або на мусор викинути, лише місце марно займають! Зробила б, хоча б раз щось корисне... Завжди я маю все робити! 

— Як ти смієш мені погрожувати? — Розгнівано запитала його Неля. — і шантажувати мене книгами вздумав! Якщо так, тоді і я проти твоїх посиденьок із друзями, вони мені ось вже де! — Ставлячи руку на шию жестикулювала Неля! 

— І чого це мав би тебе послухати? Добре я шукатиму їх сам, але знай що я тобі про це ще нагадаю! Чекай, чекай! 0

Ось так із простої дрібнички, виникла драма, а скільки таких драм буває і в нашому житті, мабуть ми повинні навчитися дечому важливому. А це важливе є не робити із мухи слона, і іноді використовувати своє терпіння. Роман хотів маніпуляцією домогтися свого, а Неля тим часом не хотіла йому в чомусь допомагати, тому що вона була незадоволена його ставлення до неї, і на ще менших етапах вияснення стосунків деякі сім'ї вже давно розпалися б. Та їхні стосунки наразі стримувало лише те що Неля немала куди піти. Конфлікт могло б бути вичерпано, якби хтось із подружжя не лише поступався, а й несперечався, даремно витрачаючи і свої сили. Іншим разом вона могла допомагати Романові в його пошуках загубленої речі, однак він через це ще більше зривався на ній, і не цінував того що вона робила для нього, тому що його злило те що він не може чогось знайти. Одного разу Неля загубила десь на території будинку ключі від будинку, вони їй просто вилетіли із кишені. Роман із своєю критикою не змусив себе довго чекати:

— Вічно ти щось губиш! Добре що хоч голову свою ще не загубила! І дочекайся тепер щось від тебе, ти і дня прожити не можеш, щоби щось не вчудити, або не зламати, або зруйнувати! Вічно я маю ходити за тобою і все ремонтувати, ти нінащо нездатна! Безголова курка! Шукай швидко ключі, а якщо їх не знайдеш будеш ставити новий замок сама! — Грубим тоном поокричав Роман. 

Неля на це не відповіла нічого, однак кожне його зле слово, закарбовувалося неначе чорною ниткою у її серці, змотуючись у невидимий клубок. Образа в серці росла, як і те що з кожним разом вона казала собі що має від нього піти, хоча зовні вона і проводила себе так ніби все добре, але у неї вже не лише не було бажання жити із ним, а й бачити Романа поряд із собою. Ключі нарешті знайшлись, та від того їй не ставало краще, вона поводила себе холодно, а Роман на відмінно від неї токсично і грубо. У кожного із них до їхнього шлюбу, була своя життєва історія. У Романа рано помер батько, і мати сама виховувала його і його старшого брата Василя, Василь одружився і пішов із дому, а Роман залишився з матірю і допомагав їй чим міг. Однак злоба у його серці росла через те що його однолітки насміхалися над ним, непомітно для нього у його серці нагромаджувався груз, який із часом він вже не міг сам нести, невдовзі після його одруження померла і його мама. І він залишився сам із дружиною і старшою донькою, а через деякий час народився і Вітя молодший син. Поки діти ще були малі, Роман із Нелею мали нормальні стосунки, та з плином часу вони все дедалі більше так непомітно для них обидвох почали давати тріщину, день за днем терпіння ставало все менше, а злості і грубості ставало дедалі більше, так що коли вони прожили вже майже двадцять років у шлюбі, прожиті спільно роки ставали не такими важливими, як зневага яка панувала між ними, хоча Роман не говорив так відкрито, але показував це на ділі. Не говорив він і про те що також не хоче бути із нею, і тепер, це було неабияк видно по його відношенню до неї ніж раніше. Неля також не могла цього не помічати, образи із кожним днем ставало в її серці все більше і більше, і одного дня вона вирішить все змінити...