Іноді те що здається кінцем, являється лише початком

— Де мої шкарпетки ? — Промовив Роман, — Я поклав їх у шухляду, тепер їх тут немає. Де вони? — Розгублено перебираючи одяг у шухляді, шукав свої шкарпетки Роман.

 — Я незнаю де вони, і як я можу знати! Ти ж знаєш, відтоді відколи у нас виник конфлікт на цю тему, я більше не розкладаю твій одяг, тепер ти це робиш сам. Ти ж добре пам'ятаєш той випадок як ти до мене кричав, що не можеш знайти ту білу сорочку яку я поставила в шафу, вона була на вішалці майже у тебе перед очима, і ти не зміг її знайти. І саме через це ти розкричався на мене зробивши мене винною у цьому. Саме із того часу я більше не складаю твоїх речей в шафу, тепер ти це робиш сам, якщо ще не забув, а отже ти сам десь їх і поставив, і тепер не пам'ятаєш де саме! — Роздратовано промовила Неля. 

— Добре тобі говорити, я впевнений що це ти їх десь заховала, щоби мене позлити! — Звинувачував Нелю Роман промовляючи грубим тоном. 

Тепер вони рідко коли говорили на нормальних тонах, і майже завжди розмова у них починалася або із критики, або із вияснювання стосунків хто правий, а хто ні, або із викликання почуття провини. Втім не лише Роман критикував і звинувачував Нелю, а із плином часу це також навчилася робити і вона. Так вони й жили вже довгий час. Діти вже були майже дорослими, і їм тепер нічого було ділити окрім спільного житла, яке до того ж належало Романові, і дісталося йому у спадок від його батьків. У Нелі ситуація складалася дещо інша, у неї не було батьків, вони померли коли вона була ще зовсім юною дівчиною, і потім вона жила із бабусею, доки та не померла. Її дитинство було не таким легким, як здавалося на перший погляд. Повертаючись до їхньої розмови можна було б сказати що вони були роздратовані одне на одного за щось, моментами злі, та нетерплячі, значно частіше аніж були в доброму гуморі:

— Ха-ха-ха, дуже смішно, ну ти й мене розсмішив! Я? Заховала? Чогось ще дурнішого не міг придумати? Це твоя чергова маніпуляція така? Я на це більше не поведусь! А тепер вибач, але у мене і своїх справ достатньо, удачі тобі в пошуках, твої шкарпетки це твої проблеми!

— Допоможи мені шукати! Я тобі сказав! – Знову прогримів на Нелю Роман. 

— Вибач але як я вже сказала, в мене і своїх справ достатньо, щоб ще й тобі допомагати. 

— Ти я бачу вічно чимось зайнята, вічно читаєш свої тупі книжки, їх вже давно пора або спалити, або на мусор викинути, лише місце марно займають! Зробила б, хоча б раз щось корисне... Завжди я маю все робити! 

— Як ти смієш мені погрожувати? — Розгнівано запитала його Неля. — і шантажувати мене книгами вздумав! Якщо так, тоді і я проти твоїх посиденьок із друзями, вони мені ось вже де! — Ставлячи руку на шию жестами показувала Неля! 

— І чого це я мав би тебе послухати? Добре я шукатиму їх сам, але знай що я тобі про це ще нагадаю! Чекай, чекай! 

Ось так із простої дрібнички, виникла драма, а скільки таких драм буває і в нашому житті, мабуть ми повинні навчитися дечому важливому. А це важливе є не робити із мухи слона, і іноді використовувати своє терпіння. Роман хотів маніпуляцією домогтися свого, а Неля тим часом не хотіла йому в чомусь допомагати, тому що вона була незадоволена його ставленням до неї, і на ще менших етапах вияснення стосунків деякі сім'ї вже давно розпалися б. Та їхні стосунки наразі стримувало лише те що Неля немала куди піти. Конфлікт могло б бути вичерпано, якби хтось із подружжя не лише поступався, а й не сперичався, даремно витрачаючи і свої сили. Іншим разом вона могла допомагати Романові в його пошуках загубленої речі, однак він через це ще більше зривався на ній, і не цінував того що вона робила для нього, тому що його злило те що він не може чогось знайти. Одного разу Неля загубила десь на території будинку ключі від будинку, вони їй просто вилетіли із кишені. Роман із своєю критикою не змусив себе довго чекати:

— Вічно ти щось губиш! Добре що хоч голову свою ще не загубила! І дочекайся тепер щось від тебе, ти і дня прожити не можеш, щоби щось не вчудити, або не зламати, або зруйнувати! Вічно я маю ходити за тобою і все ремонтувати, ти нінащо нездатна! Безголова курка! Шукай швидко ключі, а якщо їх не знайдеш будеш ставити новий замок сама! — Грубим тоном поокричав Роман. 

Неля на це не відповіла нічого, однак кожне його зле слово, закарбовувалося неначе чорною ниткою у її серці, змотуючись у невидимий клубок. Образа в серці росла, як і те що з кожним разом вона казала собі що має від нього піти, хоча зовні вона і проводила себе так ніби все добре, але у неї вже не лише не було бажання жити із ним, а й бачити Романа поряд із собою. Ключі нарешті знайшлись, та від того їй не ставало краще, вона поводила себе холодно, а Роман на відмінно від неї токсично і грубо. У кожного із них до їхнього шлюбу, була своя життєва історія. У Романа рано помер батько, і мати сама виховувала його і його старшого брата Василя, Василь одружився і пішов із дому, а Роман залишився з матірю і допомагав їй чим міг. Однак злоба у його серці росла через те що його однолітки насміхалися над ним, непомітно для нього у його серці нагромаджувався груз, який із часом він вже не міг сам нести, невдовзі після його одруження померла і його мама. І він залишився сам із дружиною і старшою донькою, а через деякий час народився і Вітя молодший син. Поки діти ще були малі, Роман із Нелею мали нормальні стосунки, та з плином часу вони все дедалі більше так непомітно для них обидвох почали давати тріщину, день за днем терпіння ставало все менше, а злості і грубості ставало дедалі більше, так що коли вони прожили вже майже двадцять років у шлюбі, прожиті спільно роки ставали не такими важливими, як зневага яка панувала між ними, хоча Роман не говорив так відкрито, але показував це на ділі. Не говорив він і про те що також не хоче бути із нею, і тепер, це було неабияк видно по його відношенню до неї ніж раніше. Неля також не могла цього не помічати, образи із кожним днем ставало в її серці все більше і більше, і одного дня вона вирішить все змінити... А зараз поговоримо про те як не лише в побуті, а й на людях проводило себе подружжя. Адже всі навкруги вважали їх ідеальною парою і родичі і сусіди. З вигляду они проводили себе мило й ввічливо, і ввсім здавалося на перший погляд що у них хороші стосунки, а деякі друзі їм навіть і заздрили. Та олише один Бог знав які стосунки у них були насправді. Дітей звали Вітя і Вікторія що в перекладі з грецької, означає перемога. Віка навчалася в інституті на юриста, аВітя закінчував 9 клас. Події відбувалися на початку літа, тоді коли півонії ще встигали порадувати своїм ароматом оточуючих, вони жили невеликому містечку, Роман був керівником будівельної компанії, яка не належала йому, та заявив він про себе із хорошого боку, і із часом його підвищили до вищої посади, аНеля була звичайним продавцем-консультантом в магазині квітів. Роман заробляв значно більше за неї, а всі її зароблені кошти йшли на побутові речі і продукти. Роман же оплачував навчання Вікторії, та забеспечував сім'ю іншими необхідними речами. Хоча вони і були вірними одне одному, та не зраджували. Однак проблем у них і вистачало без цього. Вікторія знімала квартиру яку їй оплачував батько, а Вітя готувався до всупуу вищий навчальний заклад, він мріяв стати архітектором, і Роман був не проти. У нього був надзвичайний талант до створення ескізів і розвинута уява. Та проте Вітя був дуже радий що час "тортур" як він потаємно від батьків називав їхні конфлікти і сварки, нарешті Для нього припиняється, адже він не буде цього збільшені бачити, ні чути... Йому дуже хотілося вслід за сестрою нарешті піти із дому, щоб більше не бачити й нечути цих зневажливим розмов і звертань свого батька, хоч він однаково любив своїх батьків, тавсеодно терпіти не міг того як батько ображає його маму, а мама йому відповідає тим самим. Через це непопітно для себе він набув психологічної травми, яку можливо міг вилікувати один тільки Бог. Тому що він навіть боявсякомусь про це казати, адже всівважали їх ідеальною сім'єю, яка на людях проводила себе ну просто ідеально. Сестра все зрозуміла набагато раніше від нього, і тепер звонила до батьків лише на вихідних, а приїзджала ще рідше... Дівчина бачачи як зневажливо відносяться батьки одне до одного, вкрай розчарувала я у стосунках між чоловіком і жінкою, адже іншого прикладу вона поки й незнала. Вона сказала собі що одружитися лише коли буде до цього морально готова у віці приблизно коли їй буде сорок років. Або взагалі залишиться неодруженою.