Глава 6

Так минув місяць. З Тодом ми практично не бачились, а голод, який з’явився, та відсутність кльову наводили на думки і спонукали до роздумів. І як раз в цей час мені наснився дивний сон. Ніби-то я вивудив цього небаченого гіганта та витягнув його на берег.

Прокинувшись, першим ділом я схватив вудлище та кинувся до того місця, котре так було подібне з тим, що мені привиділось в моєму теперішньому сновидінні. Я закинув, та став дрейфити приманку по гавайським хвилям. Ніякого кльову, ніякого кльову вже практично цілий місяць. Даремно я довірився нічним видінням.

Я вже збирався змотуватися, як підходячи до берега вудлище різко смикнуло, спрацювали зворотні гальма, і котушка почала відмотувати волосінь в зворотному напрямку. Одразу стало ясно – попалася величезна рибина. «Невже він», - перше, що пронеслося в моїх думках. І почалася схватка.

Відмотавши волосінь більше ніж на декілька десятків ярдів, я зрозумів, що настав час діяти, інакше це океанське чудовище затягне мене з собою в гавайські хвилі. Натягнувши фрикціон на максимум, та як слід надавивши на важіль котушки, я застопорив хід волосіні, що віддалялася; моментально відчув удар на тому кінці. Є, підсікання вдале, тепер йому нікуди не дітися. Решта лягає на мої плечі, головне, не порвати волосінь при вивуджуванні.

Боровся я з цією рибиною більше ніж півгодини. Підводячи її до берега, вона набиралася сил та знову рвалася в океанський простір. Так обидва змучені порядною кількістю часу, моя настирливість все ж взяла верх над цим смугастим гігантом. Це була риба меч.

Витягнувши її обезсилене тіло на піщаний берег, якесь внутрішнє відчуття підказувало мені, що варто зварити юшку із цього океанського екземпляра, і відправитися з мировою до відьми-чаклунки вуду. Що я й не преминув зробити. Вклавши душу та всі найкращі спеції в приготування, я взяв гарячий казанок, і відправився в дорогу.

Дійсно, близько двох кілометрів, ніяких гротів, ніяких зиг-загів, і я на місці біля покинутої хатини, в місцині, що заросла високою травою.

На цей раз, тільки підійшовши до дверного отвору, я почув знайомий голос:

- А це ви знову, юначе. Відчуваю пахне чимось смачним.

Я трохи ошалів, проте вирішив довести почате діло до кінця, і зайшов. На тому ж самому місці сиділа та ж сама маленька жінка з білими зіницями.

- Проходьте та сідайте. І не звертайте уваги на мою особливість моїх очних яблук. І тим більше не вірте чуткам, що я продала свою душу злим кнеху. Все це фантазії та побрехеньки місцевих аборигенів. З духами вуду у мене повне взаємо порозуміння.

Ми прийнялися поглинати зварену мною страву, але перед цим ведунка-вуду добавила деяку спецію із свого мішечка, котрий лежав поряд.

- Це для аромату, не більше того.

Юшка дійсно виявилася навдивовижу смачною. Чи то шаманське зілля додане у відвар, чи то відсутність риби більше місяця в горлі, але все це мені приносило незрівнянне задоволення. Що до самої відьми, то за її виглядом завжди було важно визначити, що вона відчуває або думає в дану хвилину.

Тут, в хатині, час ніби не існував, ніби було відсутнє саме це поняття.

- Від долі не втекти, а тим більше не сховатися, - перервала наше мовчання відьма, тільки-но ми закінчили обід, - і тут ви абсолютно випадкова людина, тимчасова я би сказала. На острів вас привела скорбота і гіркота. І несподівані повороти долі на всі сто вісімдесят градусів.

Я мовчав та тільки дивувався своїм думкам, котрі почув з вуст цієї тендітної жінки.

- Думаю, вам пора повертатися на берег, туди звідки ви прибули. За вами ніхто не скучив, проте ви вже встигли скучити. За улюбленими речами, і відкладеному ділу. Плюньте на заяву теперішньої аудиторії, ваша роль ще знайде вас. Я вас можу завірити.

Я тільки здивувався, звідки вона знає про мою кіно кар’єру, котра не вдалася.

- І не варто завіряти мене, що тут ви знайшли себе, тут ви знайшли тільки Тода, милого старого з довгим волоссям хіпі, що грає дивні мелодії, і збирає колекції вражень від тихоокеанських лайнерів.

Гадаю, що питати звідки вона все це знає, а тим більше підозрювати її в шпіонажі було б безглуздо. Я протягнув їй обрубану голову риби меч з гарним вістрям носа, що видавався вперед.

- Це вам, в якості трофею та знаку примирення.

Вже на виході з хатини, я почув кинуте у спину зауваження.

- Коли мені перевалило за вісімдесят, я покинула лічити свій вік. І спасибі вам за юшку, ви трохи розбавили моє одиноцтво. Спіймати рибу меч на Гаваях велика вдача.