Глава 5

Дивно, але прокинувся я в своїй хатині заздалегідь рано, правда не в гамаку, а лежачи на підлозі, скрученим калачиком. В пам’яті сплила вчорашня дивна розмова, відьма-вуду, кам’яний грот, величезна рибина із сновидінь та дорога назад додому, яка все ніяк не закінчувалася.

Цікаво, чи вдалося мені витягти того гіганта із сну на берег, чи ні. Цього мені вже ніколи не дізнатися – сновидіння скінчилося, в новий день вже настав, і перед усім варто було наловити риби на сніданок.

Взявши своє улюблене бамбукове вудлище, вірний супутник моїх тихоокеанських прогулянок на берег, я побрів в сторону, де клювало. Чи то перепади тиску, чи то несвоєчасна гроза, котра наближалася, чи то ще чортзна що, але не клювало зовсім.

На другий день історія повторилася. І мені довелося харчуватися кокосами та вирощеними плодами папаї з тиждень. Потім явився Тод, і я йому розповів про свій візит до тутешньої відьми Ліліт, котра завідує злими чарами та котра вміє говорити з потойбічним світом.

- О це так тебе, брате, вгараздило. Не дивно, що ти не можеш нічого виловити на цілому тихоокеанському узбережжі острова. Дивно, що ти взагалі повернувся з того зачарованого місця.

- Ти знаєш, да. Зворотній шлях розтягнувся на милі, і він не бачив свого логічного завершення. Заснув в якомусь кам’яному гроті, а прийшов до тями вже на підлозі в своїй хатині.

- В тому і вся загадка, що дібратися до цієї відьми може кожний, а ось вибратися звідти не під силу багатьом. Що тебе взагалі смикнуло самому до неї потикатися?

- Жага пригод. І здоровий інтерес.

- Не варто тобі було все це розповідати. Могло все обернутися набагато гірше, ніж відсутність клювання на гавайських хвилях.

 - Тоде, скажи, ти не знаєш скільки їй років. Ні однієї зморшки, погляд такий відсторонений, і відчувається багатовіковий досвід та невідома сила, що виходить від цієї маленької жінки.

- Вона тебе теж випередила з цім питанням, не питай скільки мені років? Знаєш, цього невідомо нікому із аборигенів на острові, а на материковій частині і то по давно.  Одні кажуть, що за вічну молодість вона поплатилася відсутністю своїх очних зіниць та забарвленням кришталика, в яких виражається душа і внутрішній світ людини. А, можливо, вона віддала і те і інше злим духам вуду взамін на вічність, незмінну оболонку та багаточисельні знання. Другі думають, що вона знає якийсь чудодійний секрет та мажеться спеціальним кремом, а років їй давно перевалило за сотню.

Ми допили фірмовий напій, який приготував Тод, і попрощались.