Глава 4

Як тільки ми попрощалися з Тодом, я одразу ж відчув розкріпачуючу дію напою. Як від рясного споживання текілли, тільки немає ніяких симптомів алкогольного сп’яніння.

Кров одразу ж вдарила в голову, в жилах з’явився адреналін, і мене звичайно потягнуло на подвиги. Згадавши недавню історію про шаманів, вуду та злих духів, я направився за напрямком до місця проживання описаної Тодом відьми-вуду.

Довго шукати дорогу до хатини відьми не довелось. Взявши курс на південний-захід, я набрів на вузьку стежину, та інтуїтивно кмітнув, що вона як раз веде до її домівки, направився прямо по ній. Пройшовши не більше двох кілометрів, я потрапив в густо зарослу місцину, яка була скрізь окутана дивними рослинами, які за виглядом нагадували гігантську папороть. Побачивши невелику халупу, я направився до невеликого ганку і постукав у двері.

Не дочекавшись відповіді, я відчинив двері та увійшов всередину. Обличчя моментально обдало жаром і запахом благовоннів, що курилися в хатині. Замість очікуваних скляних куль, летючих мишей на стінах та іншої містичної атрибутики, я лише виявив молоду жінку, що сиділа за плетеним невеликим столиком, і масу дивних тотемів, глиняних баночок та горщиків.

- Що це у вас сховано у всіх цих причандалах? – одразу в лоб задав я питання.

Жінка уважно подивилася на мене своїми прозорими очима. На вигляд її можна було прийняти інтелігентною та освіченою дамою, доволі молодого віку. Єдине, що вражало мене в її образі, це відсутність окрасу кришталика ока, і якась повна відчуженість.

- Там у мене місцеві корінці та гавайські інгредієнти. Ти з чим завітав, добродію?

- Да не вірю я у всю цю вашу нісенітницю. Вуду. Шамани. Прокляття. Потойбічні духи. Обкуритесь. Понавигадуєте. А потім вірите.

- Даремно, юначе. Скоро ви в цьому самі переконаєтесь.

Я зробив паузу. Дивно. Моя густа щетина, високий зріст та перші заслужені зморшки навряд чи дозволяли співрозмовнику називати мене юнаком. Проте я остерігся.

- І не ставте мені питань, скільки мені років. Повірте, я знаю побільше вашого. Тим більше вам пора збиратися в дорогу, добродію. За дверима вже глибока ніч, а шлях до вашого пристанища довгий.

Останнє слово вона якось загадково розтягнула, і подивилася на мене в упор своїми пекуче білими зіницями. Підкоряючись якомусь незрозумілому відчуттю, я не став противитися і вийшов за поріг.

Перше, що мене здивувало, так це те, що дійсно була глибока ніч, і навіть зірки світили якось незвичайно яскраво, неначе кожна зірка стала на деякий час полярною. Дивний діалог не затягнувся більше ніж на п’ятнадцять хвилин, а дійшов я раннім вечором, ще не смеркалося, вийшов – темінь.

Здивувавшись цьому як слід, але не придавши цьому великого значення, списавши все на дію вогняного напою Тода, я рушив у дорогу. А вона дійсно виявилася довгою за шляхом та часом, за всіма передбаченням гавайської ведунки. Брів я не менше належних двох кілометрів, а шлях все не скорочувався, місцевість ставала все більш зарослою та менш знайомою. Збитися зі шляху було нереальним, доріжка була одна, і ніяких розгалужень на початковому шляху до хатини відьми не мала.

Пройшовши таким чином ще з пару сотень метрів, мені стало і зовсім невмоготу. Не перестаючи дивуватися дивній пригоді, я побачив перед собою якусь подобу грота, видовбаного у величезній каменюці, і щось на кшталт галявини в цій зарослій дикій місцевості.

Мене невблаганно хилило до сну, чи то Тодів напій припиняв свою дію, чи то курильні благовоння вуду-хатини подіяли на мою свідомість. Але тут я і заночував.

Снилося дивне, дивовижне та тривожне одночасно. То я ловив величезну рибину, і ніяк не міг її витягти на берег, то розмовляв зі спійманою русалкою, котра тільки мило посміхалась і теребила хвостом. То мені згадалися мої суперечки з оточенням на старій батьківщині, тут же мені привиділись мої розчарування, гіркота, переїзд на лайнері на Гаваї. То знову океанський гігант, котрого все ніяк не вдавалося витягти, то знову безуспішні залицяння до русалки.

Ось тобі і «Мачу-Пікчу на вогні» від старини Тода.