Глава 3

Одного разу я запросив Тода до себе в хатину на гавайську уху. Наловивши з пригоршню жирних кефальок та іншої їстівної лускатої живності, я зварганив на швидку руку чудову уху. Вийшовши на берег, та побачивши Тода, що прогулюється, зазвав його до себе на дружній прийом їжі.

Казанок мірно бурчав, видаючи шиплячі звуки висячі на жердині, перекинутої через два стовпчика, що стирчали із піску. Дим, що валив із казанка одразу обдавав нас приємними ароматами місцевої кухні, тим самим визиваючи звірячий апетит. Довго не церемонячись, ми з Тодом одразу ж прийнялися за поглинання гавайської ухи.

Старий ямаєць розхвалював моє куховарство, пообіцявши на закуску оригінальний напій власного приготування. Закінчивши з юшкою, я зібрав дерев’яні миски та приніс невелику турку. Ямаєць кинув пригоршню дивних зернят, і поклав її на вогонь, наповнивши до країв водою.

- Це не небезпечно, випадково не смертельне зілля ти готуєш, а, Тоде?

Старий ямаєць оцінив мій жарт, відповівши:

- Не хвилюйся. Такого напою ти ще в житті не пробував. Розкріпачує свідомість, чимось нагадує каву, вгамовує спрагу та має божественний аромат. Напій гавайських богів.

- Головне, щоб я не підсів на цей напій.

- Це не маріхуанна. Не підсядеш. Тобі сподобається.

- Слухай, Тод, до речі про богів, розкажи мені про місцеві вірування. Ти як я бачу навчений досвідом і тобі ця тема не без цікавинки.

Так я і познайомився с місцевою відьмою та релігією вуду.

Попиваючи божественний напій, який Тод прозвав «Мачу-Пікчу на вогні», він мені повідав про місцевих шаманів, закляттях та віруваннях вуду. Як вияснилося на допомогу гавайських жреців звертаються багато хто: і ті, котрі хочуть звести своїх ворогів, і ті, котрі хочу закохати в себе жаданий об’єкт уваги, і просто ті, котрі страждають від неврожая.

Тод розповів, що в декількох кілометрах від моєї хатини розташовується одне з пристанищ місцевого шамана. Зла відьма, володіє страшенною силою, та вміє спілкуватися потойбічною мовою зі злими духами вуду. Ніхто не знає її справжнього імені, прозивають місцевої Ліліт, та відверто кажучи страшаться.

Відьма-вуду не даремно обрала настільки відлюдне місце не острові, далеко від оточуючих, щоб повністю посвятити себе містичним ритуалам.