Глава 1

Хатина затишно розмістилась на березі Атлантичного океану. Яскраве сліпуче сонце пробивалося кожного ранку крізь майстерно покладені солом’яні стіни, утворюючи розкосі промені та лінії на бамбуковій підлозі. Сезон дощів близився не скоро, і вологий бриз недбало розтріпував покривало, що замінило собою ту необхідну частину дверного отвору, котру нервові європейці вічно намагаються закрити на засов, та придати йому форму прямокутника.

Зручно розташувавшись в гамаку, я дивився скрізь пусті квадратні отвори, що замінили собою вікна. Маленькі хвилі ліниво перекочувалися по океанській гладі. «Не до серфінгу», - подумав я. Хоча і дошки я втім не мав.

Пішовши якнайдалі від туристів та корінного населення, я облюбував тропічну гавань. Моїми сусідами були високі пальми, котрі художньо склонились до берегу, какаду та натовпи риб в океанських просторах. В декількох кілометрах від мене була хатина місцевого шамана. Якось ми з цією відьмою посварилися, і вона зробила на мене порчу або ляльку вуду. Так мені розповідав єдиний сусід моєї аксакальської округи, старий ямаєць Тод.

Класний старигань із сивою бородою, довгим волоссям хіпі, та обличчям, що вічно посміхається. Він теж років 20-30 назад вибрав усамітнення та пішов від племені, надавши перевагу роздоллю власних думок, ікрі молюсків та грі на народному гавайському інструменті – особливій флейті з десятками стволів та отворів, котру зробив особисто з бамбукового гілля.

Так ми і жили. Я, старий ямаєць Тод і відьма-вуду на окраїні.