Пролог

Стів

– Бекет! – вигукнув я, складаючи руки на грудях прямо біля дверей ванни. – Якого біса ти робиш у моїй ванні? У тебе є власна на другому поверсі.

Двері у ванну раптово розпахнулися.

– У моїй ванні щось загрозливо гуде, а з крана тече вода з іржею! – вискочила Брітані, навіть не дивлячись перед собою. – Я просто хотіла помитися в нормальних умовах...

Вона не встигла договорити, бо на повній швидкості врізалася прямо в мої груди.

– Чорт! – вирвалось у неї від несподіванки.

Я машинально вхопив її за талію, щоб вберегти від падіння на слизький кахель. І відразу зрозумів свою помилку: Брітані щойно вийшла з душу і на ній був лише один білий махровий рушник, який від такого різкого поштовху підступно розгорнувся зверху й загрозливо поповз донизу.

– Оу, – видавила вона, завмираючи.

Дівчина інстинктивно притиснула долоні до моїх плечей, а я – так само інстинктивно – вхопився пальцями за край рушника прямо біля її стегна, врятувавши його від падіння за міліметр від катастрофи.

Ми опинилися небезпечно близько. Вона була гаряча, волога, з рожевими пасмами мокрого волосся, що липли до шиї, і від неї пахло солодкою корицею та кавою. Мої пальці торкалися її голої шкіри, а її долоні спиралися на мої груди.

Я повільно опустив погляд туди, де мій кулак стискав край рушника, а потім звів його назад до її очей. Медових, здивованих і надзвичайно проникливих.

– Бекет, – мовив я хрипко, намагаючись зберегти залишки самоконтролю. – Вибігати з моєї ванної напівголою – це вже відчайдушний крок.

Брітані кліпнула, швидко опановуючи себе. На її щоці моментально з'явилася та сама саркастична ямочка, яка останнім часом діяла мені на нерви куди сильніше за її розкидані речі.

– Не ускладнюй усе, Рокс, – відповіла вона з єхидною посмішкою, навіть не роблячи спроби відсторонитися. Вона злегка провела пальчиками по моєму плечу. – Я просто сподівалася непомітно прослизнути до своєї кімнати по одяг, поки ти зачинений у кабінеті. А ти, як завжди, вирішив вирости прямо на моєму шляху. Чи спеціально чатував під дверима, сподіваючись на безкоштовне шоу?

– Твоє «шоу» ледь не коштувало мені інфаркту, – я припідняв брову, сильніше стиснувши рушник на її стегні, відчуваючи, як між нами спалахує небезпечна напруга. – І якщо ти негайно це не перехопиш, воно стане куди цікавішим, ніж ти планувала.

Вона опустила погляд на мою руку. Її дихання збилося, губи трохи розімкнулися, і в очах спалахнув палаючий вогник. Потяг, який ми обоє старанно вдавали відсутнім уже кілька місяців.

– А ти боїшся, Стіве? – тихіше прошепотіла вона, нахиляючись так близько, що її теплий подих торкнувся моїх губ. – Боїшся побачити те, про що таємно мрієш від першого дня?

Замість відповіді я зробив те, чого сам від себе не очікував: повільно провів великим пальцем по її гарячому стегну й подався вперед, скорочуючи останні міліметри між нашими устами.

Брітані тихо затамувала подих, заплющуючи очі. Ще секунда – і я б остаточно збожеволів і поцілував її.

Аж раптом прямо в кишені моїх штанів гучно й наполегливо заграв телефон.

Різкий звук розрізав електричне повітря між нами, як лезо. Ми обоє здригнулися. Брітані миттєво вихопила край рушника з моїх рук, міцно притискаючи його до грудей і відступаючи на крок назад. На її щоках палав яскравий рум'янець, а в медових очах промигнуло щось схоже на переляк від того, як близько ми щойно підійшли до межі.

Я важко видихнув, лайнувшись про себе, і витягнув телефон, навіть не дивлячись на екран.

– Стів, ти мусиш це послухати, – замість привітання випалив у слухавку занепокоєний голос мого юриста. – Я щойно переглянув розширені документи щодо спадку пані Роуз. І, здається, твоя співмешканка приховує від тебе дещо дуже важливе...

Я повільно підвів очі на Брітані. Вона все ще стояла переді мною – розпатлана, збентежена і спокуслива, намагаючись повернути собі звичну зухвалу усмішку.

У яку гру ти граєш, маленька спадкоємице? І чому я не знаю правил?