Частина 5. Спогади

Увійшовши в кімнату, освітлену свічками, що ширяли під стелею, Блейз усміхнувся, відчувши запах апельсинового чаю. Якби не кілька акуратно розкладених, але ще не розпакованих, на столі дрібничок із кримнички близнюків Візлі та пара журналів для тінейджерів, що залишилися біля ліжка, ніхто б і не подумав, що кімната належить підліткові. М’який, молочний килим вкривав усю підлогу. З меблів були тільки, кавового кольору довгий, ступінчастий стелаж із книжками; такого ж відтінку широке, без вишуканості ліжко, стіл для письма і шафа. Жодного портрета чи бодай якоїсь прикраси на стінах, а єдине широке вікно над столом уже давно закривали важкі штори.

— Господарю, я приготував вам гарячу ванну й улюблений чай, — спокійний, тихий голос пролунав із темного кута.

— Спасибі, Руммі, — ввічливо подякував хлопець і, підійшовши до шафи, зняв піджак.

— Їй не місце в цьому домі, — невдоволено буркнув домовик, зробив крок уперед, стискаючи край пошарпаної футболки. — Вона не гідна мого господаря, — великі очі недобро заблищали, куточки губ сповзли вниз від обурення.

— Більше ні при кому так не висловлюйся, Руммі, — наказав Блейз, подивившись на футболку ельфа, згадуючи своє дитяче бажання позбавити Руммі брудної ганчірки на худому тільці.

Зі свого боку Руммі виявляв щиру прихильність до молодого господаря, і багато років тому не вважав ганьбою прийняти річ від пана, хоча місіс Забіні здивувалася вчинку сина.

— Спасибі за ванну і чай, — скуто посміхнувся хлопець, подумки повторюючи слова ельфа про негідну наречену, відчуваючи, як роздратування знову повертається.

Блейз тільки ворухнув пальцями, відпускаючи домовика, і, знявши останній одяг, вирушив до ванної. Уже лежачи в ліжку, загасивши свічки й розглядаючи засіяну рухомими сузір’ями та мерехтливими зірками стелю, він боровся з подвійними почуттями: з одного боку, мати була вільна від мітки Пожирачів смерті, чому він невимовно радий; з іншого — він помітив, що саме думки про Грейнджер на цій вечері діяли на нього, як заспокійливе. Забіні не смів тішити себе ілюзіями, що з них може вийти пара, але все ж таки остання їхня зустріч, розмова подарували йому непередаване відчуття окриленості та внутрішнього хвилювання.

Хлопець невдоволено перевернувся на бік, тепер ці заручини знову поставили його і Грейнджер по різні боки барикад: статусу, приналежності до роду, факультету. У грудях защемило. Він, проганяючи тугу й самотність, прикрив очі й мимоволі став згадувати той вечір, коли його серце вперше застукало в шаленому ритмі. Бачачи Герміону, яка танцювала з Віктором Крамом, він зазначив, що дівчина не тільки розумна, а й дуже красива. Небесно-блакитна сукня підкреслювала струнку фігуру, а зібране в зачіску хвилясте волосся відкрило витончені риси обличчя. І очі… Блейз пам’ятав, як укотре стримав усмішку і на мить відвів погляд, щоб знову повернутися до обличчя Грейнджер і спробувати зазирнути в карі очі.

— Чому ти нікого не запросив на бал? — підколюючи Блейза, запитала Пенсі, гордо дивлячись на свого кавалера на вечір, Теодора Нотта, який уже встиг пригледіти собі нову партнерку для танцю. — Гідних немає?

— Ні, — збрехавши, покосився на неї Забіні. Він неспішно поправив темно-зелену краватку і такого ж кольору шовковий комір піджака. Напередодні він запросив одну з вихованок мадам Максим, але, на жаль, перед самим балом та захворіла і зараз відпочивала у себе в кімнаті.

— А як же я? — кокетливо посміхнувшись, запитала красуня Дафна Грінграсс, яка підійшла під руку з Драко.

— Ти вважаєш мене більш гідним кавалером? — усміхнувся Блейз, поглядаючи на свого друга. Малфой тільки зарозуміло підняв підборіддя, підігруючи Забіні.

— Блейз! — почервоніла дівчина, — Ти гірший за сироватку правди! Краще виконай бажання Пенсі, яке ти їй заборгував, — захихотіла Дафна, сказавши перше, що спало на думку, вдало уникаючи відповіді.

— О, так! — задихнулася від наснаги Паркінсон, не розуміючи, чому ж вона сама не додумалася до цього. Вона піджала губи й подивилася кудись у стелю, вдаючи, що обмірковує, чого б попросити.

— Нехай запросить на танець когось « гідного», — усміхнулася Дафна і підморгнула Пенсі.

— Най і так! — Паркінсон смішно смикнула носом-п’ятачком, картаючи себе за те, що не зажадала від Забіні стати її супутником на сьогоднішньому балі, і за те, що самовпевнено погодилася піти під руку разом із Ноттом, сподіваючись викликати в Блейза ревнощі. Але тепер, вона зробить так, щоб юнак не вислизнув з її рук.

— Я згоден! — випалив Забіні, поки дівчата не додумалися до чогось більш безглуздого і такого, що вимагає зусиль. За розчарованим виглядом Малфоя, він зрозумів, що Паркінсон потрібно квапити, поки друг не почав обурюватися її мізерною фантазією. — Тільки вкажи з ким.

— Запроси мене або… — вона обвела поглядом зал і наштовхнулася на когось у натовпі, куди навіть слізеринець не спромігся глянути, — бруднонокровку Ґрейнджер, — вона безсоромно вказала пальцем на всезнайку, яка викликає в ній презирство й неприязнь. Паркінсон була сповнена впевненості, що Забіні нізащо не посміє доторкнутися до грифіндорки. Тим паче, що іноді вона проявляє себе на уроках краще, ніж Блейз.

— Це твоє бажання? — перепитав він, бачачи, як Пенсі шукає схвалення серед присутніх однокурсників.

— Це і ніяке інше, — посміхнувшись на весь рот, вона нарешті перевела погляд на самого Блейза й, чекаючи, коли він запросить її, відпустила руку занудьгувавшого Нотта і зробила крок уперед. — Ти ж не принизишся, Блейзе, до танцю з бруднокровкою?

Застигла ввічлива посмішка на обличчі Забіні ніяк не поєднувалася з його внутрішнім обуренням через зачеплену гордість. Пенсі почне пліткувати, що « бідолашному Блейзу» довелося вибрати найкращий із запропонованих варіантів. Він знав, на що здатен довгий язик Пакінсон, тож нізащо не збирався потрапляти під його зміїну молотильню. Це буде його вибір. Якщо й поступатися, то на вигоду своєму самолюбству і таємній магглівській симпатії. Очі Блейза блиснули.