Розділ 5: Рон і Герміона

Сонце повільно опускалося за горизонт, відбиваючись у спокійних водах озера біля Гоґвортсу. На березі, під старим дубом, сиділи Рон і Герміона, тримаючись за руки і дивлячись на захід сонця. Тиша між ними була комфортною, наповненою невисловленими словами та спільними спогадами.

Рон першим порушив мовчання. "Не можу повірити, що все закінчилося," - сказав він тихо. "Тобто, я знаю, що це вже кілька тижнів тому, але іноді мені здається, що я прокинуся, і ми все ще будемо в наметі, намагаючись знайти горокракси."

Герміона стиснула його руку. "Я розумію," - відповіла вона. "Іноді мені теж важко повірити. Але ми тут, Роне. Ми вижили."

Рон повернувся до неї, його блакитні очі зустрілися з її карими. "І ми разом," - додав він з легкою усмішкою.

Герміона усміхнулася у відповідь, але в її очах промайнула тінь занепокоєння. "Роне," - почала вона обережно, - "ти коли-небудь думав про те, що буде далі? Про наше майбутнє?"

Рон на мить задумався. "Чесно кажучи, я намагався не думати надто далеко вперед. Але... я знаю, що хочу бути з тобою. Це єдине, в чому я впевнений."

Герміона відчула, як її серце наповнюється теплом від цих слів. "Я теж," - сказала вона м'яко. "Але нам потрібно подумати про практичні речі. Про нашу освіту, кар'єру..."

"Я знаю," - зітхнув Рон. "Джордж запропонував мені допомогти йому з магазином жартів. Але я не впевнений, чи це те, чого я хочу."

"А чого ти хочеш, Роне?" - запитала Герміона, повертаючись до нього всім тілом.

Рон замислився на кілька секунд. "Я... я думаю, я хотів би стати Аврором, як Гаррі. Допомагати людям, захищати їх. Після всього, що ми пережили... я відчуваю, що це правильно."

Герміона усміхнулася, її очі засяяли гордістю. "Я думаю, ти був би чудовим Аврором, Роне."

"А ти?" - запитав Рон. "Які в тебе плани?"

Герміона глибоко вдихнула. "Я хочу закінчити Гоґвортс. А потім... я думаю про те, щоб приєднатися до Міністерства Магії. Можливо, у Відділ регулювання магічних істот. Я хочу змінити речі, Роне. Зробити наш світ кращим для всіх - чаклунів, маґлів, ельфів-домовиків, усіх істот."

Рон дивився на неї з сумішшю захоплення і любові. "Це звучить ідеально для тебе, Герміоно. І знаєш що? Я впевнений, що ти зможеш це зробити."

Герміона обняла його. Коли вона відсторонилася, її очі були вологими від сліз. "Дякую, Роне. За те, що віриш у мене. За те, що ти поруч."

Рон обійняв її, притягнувши ближче. "Завжди," - прошепотів він.

Вони сиділи так деякий час, дивлячись, як останні промені сонця зникають за горизонтом. Майбутнє все ще було невизначеним, повним викликів і невідомого. Але вони знали, що зустрінуть його разом.

"Кохання - це магія, яка сильніша за будь-яке закляття." - Альбус Дамблдор

Коли сутінки огорнули Гоґвортс, Рон і Герміона повільно встали, все ще тримаючись за руки. Вони пішли назад до замку, їхні силуети зливалися в один у м'якому світлі зірок, що починали з'являтися на небі.

Попереду на них чекало багато викликів: відновлення нормального життя після війни, завершення освіти, початок кар'єри. Але в цей момент, крокуючи разом під зоряним небом, вони відчували, що можуть подолати все, що підготувало для них майбутнє.

Дорогою до замку Рон і Герміона зупинилися біля невеликої галявини, оточеної високими деревами. Місячне світло пробивалося крізь листя, створюючи мерехтливі візерунки на траві.

"Герміоно," - тихо сказав Рон, повертаючись до неї. "Я... я хочу тобі щось сказати."

Герміона подивилася на нього, її очі блищали в місячному світлі. "Що таке, Роне?"

Рон глибоко вдихнув, намагаючись зібратися з думками. "Знаєш, тоді коли ми були у підземеллях і знищували один з горокраксів, я тоді зрозумів що люблю тебе  і тепер, коли ти сказала про домових ельфів... І я зрозумів, що люблю тебе ще більше. Це було ніби... ніби все нарешті стало на свої місця."

Герміона відчула, як її серце прискорило ритм. "Ох, Роне..."

"Я знаю, що я не завжди був... ну, розумним чи уважним," - продовжив Рон, його вуха почервоніли. "Але я хочу, щоб ти знала, що ти для мене значиш. Ти найрозумніша, найсміливіша і найкрасивіша відьма, яку я коли-небудь зустрічав. І я... я люблю тебе, Герміоно."

Герміона відчула, як сльози навернулися на очі. Не кажучи ні слова, вона зробила крок вперед і обвила руками шию Рона. Їхні погляди зустрілися, і на мить здавалося, що весь світ завмер.

Рон нахилився, і їхні губи зустрілися в ніжному, але пристрасному поцілунку. Герміона відчула, як тепло розливається по всьому її тілу, а руки Рона міцно обіймають її талію. Час ніби зупинився, і в цю мить існували лише вони двоє.

Коли вони нарешті відсторонилися, обидва трохи задихалися. Герміона притулилася до грудей Рона, відчуваючи, як швидко б'ється його серце.

"Я теж тебе люблю, Роне," - прошепотіла вона. "Завжди любила."

Вони стояли так деякий час, обіймаючи один одного під зоряним небом. Нічна прохолода нагадала їм, що пора повертатися до замку.

"Нам, мабуть, треба йти," - сказав Рон неохоче. "Гаррі, напевно, вже починає хвилюватися."

Герміона кивнула, але не відпустила руку Рона. "Так, ти правий. Але... давай ще трохи постоїмо?"

Рон усміхнувся і притягнув її ближче. "Звісно. У нас є весь час у світі."

Вони стояли, притулившись один до одного, дивлячись на зірки і думаючи про майбутнє. Війна закінчилася, і попереду на них чекало нове життя - життя, яке вони збиралися прожити разом.

"Справжнє кохання не має щасливого кінця, тому що справжнє кохання не закінчується ніколи." - Невідомий автор

Коли вони нарешті повернулися до замку, їх зустрів Гаррі, який чекав їх біля входу. Побачивши їхні сяючі обличчя і переплетені пальці, він усміхнувся. Не потрібно було слів, щоб зрозуміти, що сталося.

"Нарешті ви тут," - сказав він, обіймаючи обох своїх найкращих друзів.

Разом вони увійшли до Великої Зали, де решта їхніх друзів та родичів все ще працювали над відновленням замку. Попереду на них чекало багато роботи, але вони знали, що разом зможуть подолати будь-які перешкоди.