Розділ 3: Пам'ять про загиблих

Сонце повільно піднімалося над Гоґвортсом, освітлюючи замок, який ще вчора був полем битви. Гаррі стояв біля вікна в Ґрифіндорській вежі, дивлячись на знайомі краєвиди, які тепер були позначені слідами руйнувань. Він глибоко вдихнув, намагаючись осмислити все, що сталося за останні кілька днів.

"Гаррі?" - почувся голос позаду нього. Це була Герміона, її очі були червоними від недосипу та сліз. "Церемонія вшанування пам'яті починається через годину."

Гаррі кивнув, відчуваючи, як важкий камінь з'являється в його грудях. “Ходімо," - відповів він тихо.

Коли вони спустилися до Великої зали, Гаррі був вражений тим, як швидко її відновили. Стіни були відремонтовані, а столи повернуті на свої місця. Але замість звичайного святкового оздоблення, зала була прикрашена чорними стрічками та свічками, які плавали в повітрі.

Люди почали збиратися. Гаррі побачив родину Візлі, які трималися разом, їхні обличчя були сповнені смутку за Фредом. Невіл сидів зі своєю бабусею, яка гордо тримала його за руку. Луна Лавґуд разом зі своїм батьком роздавали якісь амулети, які, за її словами, "відганяли смуток".

Професорка Макґонеґел піднялася на подіум. Її голос, зазвичай суворий, тепер тремтів від емоцій: "Ми зібралися сьогодні, щоб вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу і майбутнє магічного світу..."

Коли вона почала називати імена загиблих, Гаррі відчув, як сльози починають котитися по його щоках. Фред Візлі, Ремус Люпин, Німфадора Тонкс, Колін Кріві... Кожне ім'я було як удар ножем у серце.

Раптом Гаррі відчув, як хтось взяв його за руку. Це була Джині. Вони обмінялися поглядами, повними болю і розуміння.

Після церемонії люди почали розходитися маленькими групами, діляться спогадами про загиблих. Гаррі підійшов до родини Візлі.

"Я... Мені так шкода," - почав він, але місіс Візлі просто обійняла його.

"Ти не винен, дорогий," - сказала вона крізь сльози. "Фред би пишався тим, що ми перемогли."

Джордж, який стояв поруч, виглядав так, ніби частина його душі була вирвана. "Знаєш, Гаррі," - сказав він тихо, "Фред завжди казав, що хоче піти, сміючись. І... і він так і зробив."

Гаррі відчув, як його горло стиснулося. Він не знав, що сказати, тому просто обійняв Джорджа.

Пізніше того дня Гаррі, Рон і Герміона сиділи біля озера. Вони мовчали, кожен занурений у свої думки.

"Що ми будемо робити тепер?" - нарешті запитав Рон.

Герміона зітхнула. "Відбудовувати. Вчитися. Жити далі. Це те, чого б хотіли ті, кого ми втратили."

Гаррі кивнув. "Ви праві. Ми повинні зробити так, щоб їхня жертва не була марною."

Коли сонце почало заходити, фарбуючи небо в золоті та червоні кольори, трійця друзів підвелася. Вони мали ще багато роботи попереду, але вони знали, що разом зможуть подолати будь-які труднощі.

Повертаючись до замку, Гаррі зупинився і озирнувся на Гоґвортс. Незважаючи на всі рани і втрати, замок все ще стояв - символ стійкості і надії. І Гаррі зрозумів, що поки Гоґвортс стоїть, магія і добро завжди будуть перемагати.