Розділ 12

Капітан Ерайв вдихнув повні груди повітря, наповненого ароматом календули та ромашки. Одним жестом пальця він вказав Сакурі, що вона може не підійматися для поклону та продовжувати лежати. Подібні формальності були недоречні в її стані. Уважно оглянувши кімнату та сестру, Ерайв підійшов впритул до ліжка та поклав свою велику сильну руку в невеличку долоні Сакури. Вона підняла на нього очі, зовсім не очікуючи такого. 

– Як ти себе почуваєш? – у голосі нічого не дрогнуло. Тон був рівний, як завжди, майже без емоційний. 

– Уже краще, – Сакура уважно поглянула на брата, вивчаючи. Помітила синці під очима, сіруватий відтінок шкіри, втомлений погляд. Відповідальність тиснула на його плечі сильніше, ніж він це показував. 

– У мене до тебе справа, – Сакура стала серйознішою та занепокоєною. В її голові вмить з'явилось запитала, що за нагальна справа може бути, котру озвучують у лікарняному ліжку. Капітан Ерайв помітив зміни на її обличчі, але не вагався і продовжив: – Сьогодні вночі Тамує Такасаме померла, – Сакура зблідла. – Мені необхідно, щоби ти засвідчила Головнокомандувачу, що вона померла своєю природньою смертю. 

– Тобто? – Сакура розгубилась. – А вона що, померла не своєю? 

Капітан Ерайв зіщурив очі, пропалюючи сестру поглядом. Вона стислась, намагаючись стати меншою за розміром, зовсім непомітною. Сакурі здавалося, що старший брат зараз її знищить просто за питання. 

– Не має значення, – з холодом у голові, крізь зуби відповів Ерайв. – Просто зроби те, що я наказав. 

– Але, Капітане, – вона зглотнула ком, – як я можу таке сказати, не побачивши тіла покійної і навіть не знаючи справжньої причини смерті? – Капітан Ерайв демонстративно повільно прибрав свою руку з долоні Сакури. Ніби вказуючи, що вона втрачає його тимчасову прихильність та любов. 

– Вигадай причину, – з тим же холодом відповів він. Сакура помітила, що Ерайв дивиться кудись крізь неї, ніби вона – порожнє місце. – Не мені вчити тебе, від чого може померти людина. 

– Ви хочете, щоби я приховала злочин? – Сакура готова була плакати від безвиході, але втрималась. Вона не хотіла ставати спільницею брудних ігор та приховувати вбивство. Але разом із тим Сакура боялась Ерайва. Боялась його ослухатися та піти наперекір його волі. У більшості ситуацій вона не почувала себе, як його сестра, частина його родини, а почувала себе, як зобов'язаний виконувати всі накази офіцер. 

 Капітан Ерайв продовжив стояти мовчки, проігнорував її запитання. 

– Але ж якщо все стане відомо, покарання за це – смерть, – голосом, повним благання, мовила Сакура. Десь усередині її душі жевріла надія, що брат передумає, не стане змушувати. Але його очі лишались безкомпромісними. Ерайв довго мовчав, чим тиснув морально на неї ще сильніше. 

– За деякі вчинки покарання справді смерть. Наприклад, за зв'язок із магом Гармонії, – на цих словах Ерайв нарешті поглянув в очі своїй сестрі. Вона все зчитала: платити за відмову буде не вона, а Тоширо. 

– Я зроблю все, що скажете, – ледве стримуючи сльози, відповідала Сакура, – тільки, прошу, не чіпай його! – вона заплющила очі, секунду обмірковувала все, закусивши нижню губу. – Скажу Головнокомандувачу, що в Тамує стався напад судом і вона впала, вдарилась головою і пошкодила мозок. 

***

Близько семи годин Капітан Бякуя перебирав папери Десятого Відряду, перечитував звіти, підраховував скарбницю. Як і очікувалось, сума, виділена із загального бюджету, призначалась для виплати заробітної плати (яка теж нараховувалась згідно встановлених порядків), утримання приміщень, покупки обладнання та одягу для членів Відряду. Серед конфіскованого майна Тоширо Хітсугаї не було знайдено коштів, речей, приміщень, які він міг отримати незаконним шляхом. 

– Отже, – потираючи масажними рухами перенісся, мовив Капітан до лейтенанта Міцукі, – ми нічого не знайшли. Тоширо Хітсугая чесно керував своїм відрядом. 

– І що тепер? – зовні Міцукі виглядав спокійним, але всередині він нарешті видихнув. Він знав, що Тоширо ніколи б не наважився брати хабарі чи робити фінансові махінації, але ніколи не можна бути певним на сто відсотків. Колись він би і не міг подумати, що Хітсугаю судитимуть, що той буде за крок до смерті. 

– Можемо звільняти його з-під варти, – Бякуя відкинувся на спинку сидіння та заплющив очі. Перед ним досі стояла сцена, як вночі безсвідома Ілі впала в його обійми. – А справи Десятого Відряду передавати новому Капітану.

Розмову перервав стукіт у двері. Не дочекавшись дозволу, Касандра увійшла всередину. Її погляд у ту ж секунду зустрівся з блакитними очима. Міцукі здивувався, в його очах читалося запитання, але він лишень підвівся та зробив невеличкий поклон. Він був не зобов'язаний, як боєць, що мав вищий ранг, але з поваги до члена правлячої родини зробив це. Знав, що Капітан Бякуя цінує таку поведінку. Бякуя розплющив очі та уважно спостерігав за поведінкою обох. 

– Капітане, чи можу я з Вами поговорити? – Касандра пильно поглянула на лейтенанта, показуючи усім своїм виглядом, що вона не задоволена від його присутності. Міцукі не розділив її настрій, не розуміючи, чому вона так вороже налаштована відносно нього. – Наодинці. 

– Звичайно, – коротким жестом руки він дав знак лейтенанту вийти. Міцукі вклонився своєму Капітану за покинув кабінет. Бякуя склав перед своїм обличчям руки в замок. – Щось сталось? Про що ти хочеш поговорити? 

– Я хочу поскаржитися, Капітане, – різко випалили Касандра. На обличчі Бякуї одна чорнюща брова потягнулась вгору. 

– Поскаржитися? І на кого ж? 

– На Капітана Ерайва, – так же впевнено відповіла вона, не ховаючи очей. Губи Капітана Бякуї на мить дрогнули. 

– Що це означає? На що ти хочеш поскаржитися?

– Я хочу, щоби Ви, Капітане, перевірити фінансову звітність Одинадцятого Відряду, – чітко, виділивши кожне слово, відказала Касандра. Хвилину Бякуя мовчав. Він не знав, чи це жарт, чи це перевірка, чи це справжня скарга. Він оглянув Касандру з голови до ніг: ослаблена, але налаштована серйозно. У ній він на мить навіть побачив Капітана Ілі.