Розділ 12

Для групового випробування нам віддали порожню ділянку між Павільйоном Лілій і південною бібліотечною вежею. За три дні ми мали перетворити її на приймальний сад для післяобідніх зустрічей.

Ділянка була довга й незручна. Вежа затуляла сонце до полудня, стежка впиралася в глуху стіну, а по центру росло старе дерево з корінням, яке підняло кам’яні плити. Зате з верхньої тераси відкривався краєвид на ріку й місто.

У нашій групі знову зібралися я, Ная, Тавія та Лісандра. Жереб, за словами Амелії, був випадковим. Ная прошепотіла, що ректорка ніколи не покладалася на випадок, якщо могла когось навчити складним способом.

— Приймальний сад потребує чіткої осі, — сказала Лісандра, розгортаючи план на камені. — Гості входять звідси, одразу бачать центральну композицію, а потім розходяться до двох альтанок. Старе дерево доведеться прибрати: воно перекриває огляд.

Тавія торкнулася кори.

— Воно живе й значно старше за цю вежу, — заперечила Тавія, притиснувши долоню до кори. — Не можна починати план із того, що найзручніше зрубати.

— Його коріння вже руйнує доріжку. Якщо залишимо дерево, гості перечіплятимуться ще до альтанки.

— Коріння можна спрямувати глибше й укріпити ґрунт. Для цього не обов’язково вбивати дерево.

— За три дні? Нам потрібен сад, а не довгий природничий дослід.

— Якщо не ставити важку альтанку просто над корінням, часу вистачить.

Ная тим часом розмотувала тканину між двома стовпами.

— Навіщо нам узагалі дві альтанки? — Ная натягнула тканину між стовпами. — Завіси вздовж тераси прикриють вітер, дадуть колір і не перетворять сад на виставку дахів.

— Завіси не захистять гостей, якщо піде дощ, — відповіла Лісандра. — Красиве рішення має ще й працювати.

— Дощу не обіцяли. Я перевіряла ранковий прогноз двічі.

— Приймальний простір має працювати незалежно від того, що пообіцяла погода за три дні до події.

Я стояла біля входу й дивилася, як вони говорять одна повз одну. Лісандра бачила офіційний прийом, Ная — красиве тло, Тавія — сад, який не треба калічити. Усі мали рацію в межах власного завдання.

— Скільки гостей і як довго вони тут пробудуть? — запитала я, перш ніж суперечка встигла повернутися до дерева.

Лісандра зупинилася.

— Від двадцяти до тридцяти. Точну кількість повідомлять у день перевірки.

— Вони сидітимуть увесь час чи пересуватимуться садом?

— Частина гулятиме. Старші гості, ймовірно, залишаться в альтанці.

— Їжу подаватимуть за столами чи слуги ходитимуть між гостями?

— Напої й легкі закуски. Повної подачі не буде.

Я дістала планшет, який досі носила з собою, хоча екран майже не реагував. У чохлі лишався паперовий план київського весілля. На чистому звороті намалювала прямокутник ділянки, дерево, вхід і терасу.

— Тоді дві альтанки нам не потрібні. Одну ставимо біля глухої стіни: там тверда основа й тінь після обіду. Навколо дерева робимо круглу лаву, якщо Тавія зможе спрямувати коріння. Завіси Наї підуть уздовж відкритого краю й залишаться знімними. У разі дощу їх можна швидко натягнути над частиною тераси.

Лісандра нахилилася над схемою.

— Гості при вході побачать лаву, а не офіційну альтанку, — зауважила Лісандра, простежуючи маршрут на схемі. — Це змінює всю вісь.

— Саме так. Дерево стане центральною композицією, а не перешкодою. Тавія збереже сад, Ная отримає простір для тканини, а почесних гостей проведемо до альтанки окремим маршрутом.

— Подачу напоїв ви поки не врахували. Слуги перетинатимуть потік гостей.

Я домалювала вузький стіл біля службового проходу.

— Поставимо стіл тут, біля службового проходу. Слуги виходитимуть за альтанкою й не перетинатимуть основну стежку.

Вона ще раз оглянула план.

— Це може працювати, — сказала Лісандра після ще одного погляду на план. У її голосі вже не було заперечення, лише перевірка.

Від Лісандри фраза прозвучала як серйозна поступка.

Ми розподілили роботу. Вона відповідала за будівництво й офіційне облаштування, Ная — за тканини та кольори, Тавія — за рослини. Я складала послідовність робіт і перевіряла, щоб садівники, теслі й маги не заважали одне одному.

Першого дня все йшло майже за планом. Другого з’ясувалося, що коріння дерева не можна спрямувати без допомоги земного мага, а єдиний вільний маг працював у теплицях до вечора. Лісандра запропонувала повернутися до вирубування.

— Дайте мені годину, — попросила Тавія. — Я знайду молоді корені й покажу, що можна зробити до приходу земного мага.

— Якщо за годину рішення не буде, ми втратимо цілий день і не встигнемо вкласти плити, — нагадала Лісандра.

— Тоді не чекатимемо без роботи. Плити готуємо біля стіни, лаву збираємо секціями, а місце навколо дерева лишаємо наостанок.

— Якщо коріння не піддасться, частину доведеться переробити. Я хочу, щоб усі це розуміли.