Розділ 11

Танцювальна зала мала підлогу з дванадцяти порід дерева. Світлі й темні смуги утворювали кола, дуги та прямі лінії, покликані допомагати учням орієнтуватися. Мені вони нагадали схему евакуації, тільки значно дорожчу й без червоних стрілок.

— Від центральної троянди до срібного кільця вісім кроків, — пояснював майстер Івен. — На сьомому партнерка повертається, на восьмому змінює руку. Далі обидва рухаються вздовж темної дуги.

Я дивилася на його ноги. Розміщення рук, положення голови й вираз благородної незворушності планувала додати пізніше, якщо залишаться сили.

Пари рухалися по колу під тиху музику. Кавалерів на заняття запросили зі старшого дипломатичного класу. Моєму партнерові, худорлявому хлопцеві з темною косою, не пощастило не менше, ніж мені: я наступила йому на ногу двічі, збила напрямок і мало не повела нашу пару назустріч Лісандрі.

— Перепрошую, — сказала я втретє й забрала ногу з чужого черевика. — Якщо це допоможе, попередні два рази були сильнішими.

— Мене попередили й видали найщільніші черевики, пані Коваль. Поки що підготовка виправдовує себе.

Майстер Івен плеснув у долоні. Музика стихла.

— Перерва. Пані Коваль, залиштеся на центральному колі.

Решта пар відійшла до вікон. Мій кавалер уклонився з помітним полегшенням. На його місце став Ріан.

— Чому я зовсім не здивована, що саме ви прийшли рятувати решту кавалерів?

— Тому що в розкладі зазначено індивідуальну практику, а ви все-таки читаєте його уважніше, ніж удаєте.

— Я сподівалася, що вона почнеться після загального уроку. Бажано наступного року.

— Для ваших партнерів це було б надто жорстоко. Один уже двічі перевірив, чи може рухати пальцями ноги.

Майстер Івен повернув музикантам знак починати. Ріан простягнув руку. Я поклала пальці на його долоню, другу руку він обережно влаштував собі на плече.

— Дивіться на підлогу, якщо так легше, — сказав він. — Сьогодні оцінюємо маршрут і ритм. Благородну поставу пані Елара поверне вам пізніше.

— Вона знепритомніла б, почувши таку педагогічну пораду.

— Пані Елара не знепритомнює. Вона записує порушення, призначає додатковий урок і лише потім дозволяє собі обуритися.

Ми рушили. Ріан рахував тихо, майже під музику. На сьомому кроці його долоня змістилася до моєї лопатки, спрямовуючи поворот. Я встигла переставити ногу й не наступила на нього.

— Уже краще, — сказав він.

— Ми пройшли лише вісім кроків і поки нікого не травмували. Не поспішайте перетворювати це на великий успіх.

Далі починалася темна дуга. Я вирахувала відстань до наступної пари, відзначила край срібного кільця й пройшла потрібну траєкторію. На третьому колі музика перестала здаватися окремою перешкодою. Ритм з’єднав кроки. Мені навіть вдалося підняти голову.

Зблизька його обличчя не мало жодної ознаки магічної подоби: сірі очі, темне волосся, легка тінь неголеного підборіддя. Я приймала цю зовнішність за справжню й намагалася зрозуміти лише одне: чому державний службовець танцює краще за старшокласників.

— У вашій таємничій нудній роботі часто трапляються бали? Ви рухаєтеся так, ніби вчилися не в академії, а тут жили.

— Частіше, ніж хотілося б. Двір полюбляє вирішувати серйозні справи під музику.

— Ви дипломат? Це пояснило б і танці, і звичку відповідати так, щоб нічого не сказати.

На повороті Ріан ледь помітно скоригував мій крок. — Дипломатом я не служу. А друге зауваження залишу без відповіді.

— Тоді радник? Людина, яку кличуть, коли дипломат уже все ускладнив?

— За потреби консультую раду.

— «Іноді радник» — це посада?

— При дворі «іноді радник» — майже кожна посада. Особливо та, про яку не варто говорити посеред танцювального уроку.

Ріан повернув мене, і моя спідниця зачепила його черевик. Рука на спині втримала рівновагу. На мить ми опинилися ближче, ніж вимагав танець. Я помітила тонкий запах диму на його одязі, хоча в залі не було вогню.

— Восьмий крок, — нагадав він.

Я змінила руку запізно. Наші пальці переплелися, і під шкірою пробігло знайоме тепло. Золота нитка виступила між долонями.

Ріан одразу зупинився.

— Закрийте контур, — тихо сказав Ріан, прикривши наші руки своєю долонею від чужих поглядів. — Повільно.

— Намагаюся, але він тягнеться до вас сильніше, ніж до книжок чи віяла.

— Не відсмикуйте руку. Різкий рух розірве потік і віддасться болем нам обом.

Музиканти продовжували грати. Навколо говорили учениці, майстер Івен виправляв чиюсь поставу, але центральне коло залишалося порожнім. Ріан тримав мою руку спокійно, наче нічого незвичайного не відбувалося.

Я згадала вправу з бібліотеки: знайти межу власного тепла. Цього разу зробити це було важче. Його магія лежала під долонею рівним золотим шаром, і мій контур охоче тягнувся назустріч.