Розділ 9

Ліорен починався не за палацовими воротами, а значно раніше — з запахів.

На верхній терасі пахло мокрим каменем і трояндовою олією, нижче до них додалися гарячий хліб, дим із мідних жаровень, фарби, річкова вода й гострі спеції. Вулиця спускалася до критого ринку широкими сходами. Вздовж них сиділи продавці квітів, писарі, майстрині прикрас і хлопчаки з кошиками маленьких жовтих плодів.

Ная таки знайшла мені взуття: м’які шкіряні черевики з плетеними боками. До темно-синьої вихідної сукні вона пришила потайні кишені й заявила, що це найсміливіша зміна гаремного одягу за останні двадцять років.

— У ваших сукнях справді немає кишень? Жодної прихованої змови кравчинь на користь мішечків?

— Є мішечки на поясі, — відповіла Ная. — Але вони псують лінію спідниці, а придворна мода воліє, щоб жінці було красиво й незручно.

— У моєму світі жінки століттями сперечаються з одягом через те саме. Приємно знати, що хоча б ця проблема подорожує між світами.

— Нарешті звичай, який ви розумієте без окремого уроку, — засміялася Ная.

Тринадцять учениць супроводжували пані Елара, двоє вартових і Ріан. Завдання здавалося простим: знайти на ринку предмет, який представляв би одну з провінцій, дізнатися його призначення й домовитися про ціну в межах виданих коштів.

— Про знижку через академію забудьте, подарунків не беріть і тримайтеся своєї трійки, — попередила Елара.

Ми з Наєю й Тавією рушили до рядів тканин. Над прилавками плавали маленькі знаки з цінами. Ная відразу знайшла шовк із Західної низини й почала розпитувати продавчиню про спосіб фарбування. Я слухала кілька хвилин, тоді помітила, що Тавія дивиться через прохід.

Біля клітки з декоративними птахами стояв хлопчик років десяти. У руках він тримав мотузку, кінець якої тягнувся під прилавок. Звідти долинало жалібне фиркання.

— Що там? — запитала Тавія.

Хлопчик відповів швидко, провінційною говіркою. Я зрозуміла лише половину: тварина, привезли вранці, не виходить.

Тавія присіла біля прилавка. Під дошками забився молодий лір, схожий на Пуха, тільки з рудою смугою вздовж спини. Мотузка обмоталася довкола задньої лапи.

— Поклич господаря, — сказала я хлопчикові.

Той похитав головою й показав на дальній кінець ринку.

Ная ще торгувалася за шовк. Пані Елара з групою вже перейшла до наступного ряду, та я бачила її сріблясту накидку над натовпом.

— Дві хвилини, — сказала Тавії. — Якщо не вийде, кличемо вартового.

Вона простягла до ліра долоню. Тварина перестала смикатися, але вузол затягнувся між дошками. Я попросила хлопчика принести ніж. Він подав маленький різак для мотузок. Тавія тримала ліра спокійним, я лягла на бік і перерізала петлю.

Коли підвелася, сріблястої накидки пані Елари вже не було видно.

— Нає? — гукнула я, озираючись на тканинні ряди. — Ми закінчили, можна повертатися.

Біля тканин стояла інша група покупців. Продавчиня сказала, що мідноволоса учениця побігла наздоганяти викладачку. Схоже, думаючи, що ми поруч.

— Ми залишили свою трійку, — прошепотіла Тавія. — Пані Елара попереджала саме про це.

— Ми не залишили ринок і знаємо, де бачили їх востаннє. Зараз спокійно знайдемо групу, перш ніж хтось устигне злякатися.

Сказати було легше, ніж зробити. Критий простір розгалужувався на кілька галерей, і кожна виводила до іншої площі. Ми рушили туди, де востаннє бачили групу, але потрапили до рядів із посудом. Тавія зблідла ще дужче.

— Якщо нас почнуть шукати вартові, ректорка заборонить міську практику до кінця сезону. І Ная вирішить, що це її провина.

— Спочатку знайдемо орієнтир, а вже потім уявлятимемо покарання. Ми спускалися від палацу, ріка була праворуч, а зараз я її не чую.

Я піднялася на сходинку біля крамниці й оглянула навіси. Над дахами виднівся бірюзовий шпиль палацової брами. Треба було рухатися до нього, а не петляти між рядами.

— Пані Коваль, — пролунав за спиною голос Ріана. У двох словах умістилися і полегшення, і майбутня розмова про правила.

Ріан стояв у проході за кілька метрів. На його обличчі не було паніки, проте рухався він швидше, ніж зазвичай.

— Ми вже поверталися, — сказала я, хоча з його обличчя було ясно: напрямок він оцінив раніше за виправдання.

— У протилежний бік. Ще одна галерея — і ви вийшли б до річкових складів.

— Шпиль брами видно там. Я орієнтувалася на нього.

— А група чекає біля південного фонтану.

Тавія пояснила про ліра. Ріан вислухав, попросив показати хлопчика й клітку. Ми повернулися до прилавка. Господар уже прийшов, оглядав звільнену тварину й сердито сварив помічника. Побачивши Тавію, він уклонився й подякував.

— Ви могли покликати вартового, не залишаючи трійку, — сказав Ріан, коли ми відійшли від прилавка.

— Могли. Але мотузка затягувалася на лапі, а хлопчик уже не міг витягти тварину сам.

— Тоді треба було принаймні повідомити Наю, перш ніж зникати з її поля зору.