Гарбузовий рай для двох

Глава 15

Грудневий вечір остаточно затягнув місто темно-синім оксамитом. За вікнами таксі, що стрімко мчало засніженими вулицями, миготіли розмиті вогні вітрин, новорічних гірлянд і фар зустрічних машин. Ксенія Володимирівна сиділа на задньому сидінні, міцно притискаючи до грудей свою сумочку. Її серце калатало так гучно, що, здавалося, цей звук перекривав шурхіт шин по свіжому снігу.

Вона губилася в здогадках. Що могло статися? Чому Василина Петрівна зателефонувала їй у неділю ввечері, та ще й таким схвильованим, тремтячим голосом? Ксенія прокручувала в голові найстрашніші сценарії. «Може, Артем знову збунтувався? Чи на роботі у Дениса щось трапилося? А раптом вони вирішили назавжди виїхати з міста через мене? А може, з ними щось трапилося?» Ця невідомість лякала, стискаючи горло гарячими лещатами тривоги. Навіть її неслухняні кучері, що знову хаотично вибивалися з-під теплої зимової шапки, здавалося, тремтіли від напруги.

Коли машина зупинилася біля знайомого під’їзду, Ксенія практично вилетіла з салону. Вона злетіла на третій поверх за лічені секунди, але біля вхідних дверей раптом застигла як укопана.

Вона стояла перед цими дверима цілу хвилину. Довгу, нескінченну хвилину, яка здалася їй вічністю. Рука завмерла в повітрі всього за кілька сантиметрів від круглої кнопки дзвінка, але Ксенія просто боялася натиснути на неї. Вона заплющила очі, вдихаючи холодне повітря під’їзду, де пахло сухою побілкою та чиїмись домашніми пирогами. Її було страшно. Страшно почути погані новини, страшно знову побачити той холодний, прискіпливий погляд підлітка, який колись так безжально розбив її квітуче щастя.

Нарешті, зробивши глибокий вдих, вона наважилася й коротко натиснула на кнопку.

За дверима почулися швидкі кроки. Замок клацнув, і двері відчинилися. На порозі стояв Артем.

У Ксенії всередині все просто впало. Серце майже зупинилося і затихло десь у районі шлунка. Побачивши хлопця, вона в першу секунду застигла від жаху — Артем був одягнений у білу сорочку, але його обличчя було блідим. Ксенія подумала, що сталося найгірше. А в наступну мить у її душі спалахнув інший, гіркий страх — страх, що підліток знову влаштував якусь пастку, щоб зробити їй боляче, щоб вигнати її з їхнього життя раз і назавжди.

Проте хлопець виглядав абсолютно інакше. Не було колишнього виклику, не було крижаної стіни в очах. Артем дивився на неї розгублено, трішки ніяково, його плечі були напружені, а пальці нервово смикали ґудзик сорочки. Він виглядав як дитина, яка дуже хоче щось сказати, але не знає, з яких слів почати.

У Ксенії перехопило подих, і вона, виставивши вперед тремтячі руки, прошепотіла ледь чутним голосом, що переривався:

— Артеме... Щось із Денисом?.. Щось із татом трапилося?

У під’їзді панувала тиша, і в цій тиші голос хлопчика прозвучав дивовижно м'яко, аж у Ксенії забриніли сльози на очах.

— Він вас дуже любить, — просто відповів хлопець, опустивши погляд. — Проходьте, Ксеніє Володимирівно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше