Розділ 19

    Від місця ув'язнення до місця розгляду справи везуть мене в закритій кареті. Судячи з запорошеної оббивки вузького диванчика і брудної підлоги, цей транспорт використовують украй рідко. Якщо взагалі використовують. Для Іля випала чудова можливість втекти, не привертаючи до себе уваги. Проблема лише в тому, що витягнути цього потворника неможливо. Звірятко, що притихло в районі живота, за будь-якої спроби взяти його в руки випускає кігті. Як я його тільки не вмовляла, розповідаючи, як славно він заживе на волі, наскільки вдосталь їстиме, спатиме і грітиметься під променями світила. І все, що йому потрібно зробити, так це шмигнути в дірку старої оббивки, коли карету відженуть на задній двір. Вибратися з неї назовні і все, свобода. Так ні, ця тварина тільки кігті глибше вганяє, а за будь-якої спроби послабити шнурок прикушує шкіру гострими зубками.

— Ай, — провалився черговий хитрий план вивудити Іля. — Ну й сиди там. Мені, напевно, так навіть спокійніше.

     Залишок шляху провела в тиші, наодинці зі своїми думками. Хотілося знати, як справи у Максайта. Тривожилася за Єсенію, за її малюка. Куди зник Альошіу? Чи домігся свого Бйор? Грея, де моя волелюбна шиваль? Тисячі думок, сотні запитань і десятки облич водили в голові хоровод, потішаючись над моєю нездатністю відволіктися від них.

      Різкий поштовх, і, не втримавшись на місці, я злетіла з лавки, боляче вдарившись чолом об кований тримач для магічного світильника.

— Ух, — потерла забите місце, — якщо не розсічення, то величезна ґуля мені вже точно забезпечена. Що там, — прилипла оком до щілини біля дверних петель. Через людей, що стовпилися, абсолютно нічого не видно. Лаються, можливо, навіть руками розмахують. З'ясувати, в чому справа, не встигла, бо карета, смикнувшись кілька разів, рушила далі. Забите місце пульсувало. Прикрила очі, стягнувши розірвані тонкі нитки і прибираючи хворобливі відчуття. Ризикувати і заліковувати травму повністю не стала, бо не знаю, скільки часу залишилося до кінця шляху.

     Махнувши рукою, вирішила – де наше не пропадало. Вже й тут встрягла в діла. Погладжуючи через тканину сукні Іля, поринула у спогади. Навіть не уявляю, чому саме цей спогад прийшов першим.

     Колупаючи шкарпеткою черевичка пухку землю, чекаю, доки бабуся Єтта терпляче відповість на всі каверзні запитання полку беззмінних пліткарок, що сидять біля під'їзду. Бабуся завжди була привітна з ними, а ось уже у квартирі, закрившись у ванній і ввімкнувши воду, давала вихід емоціям. Стою, притуливши вухо до дверей, намагаючись розібрати слова. Серджуся, тупаю ніжкою, як і раніше взутою в черевичок, розтираючи грудочки бруду, що злетіли, по синій коридорній плитці. Двері, що раптово відчинилися, відбили всяке бажання покращувати малюнок, що вийшов з-під ноги майстра. Бабусин погляд не віщував нічого доброго. Напевно, тому я, нахилившись і стягнувши з голови шапку, почала витирати незакінчений шедевр, ретельно розтираючи його з боку в бік. Незрозумілі слова, що лунали з вуст бабусі, я тоді чула вперше. Короткі, уривчасті фрази, просвистівши в повітрі й ударившись об нерозуміння, розсипалися літерами біля ніг. Було шалено шкода Єтту, хотілося розуміти її. Увечері, стягнувши з полиці найтовстішу книжку, крекчучи, принесла її бабусі, попросивши навчити і мене так розмовляти. Німецька мова так і залишилася непізнаною, та й бабуся надалі була обережною, коли я була поруч. Ставши досить дорослою, я все ж таки з'ясувала значення деяких слів, що дало змогу в майбутньому, не вдаючи з себе хорошу дівчинку, висловлювати емоції відповідно до обставин.

     Посміхнувшись, занурилася в інші спогади. Моя зупинка кінцева, тож, зайнявши місце біля вікна і прикривши очі, хитаю головою в такт музиці, ні на кого не звертаючи уваги. В одну мить звичайна ситуація в салоні старенького тролейбуса змінилася. На мить здалося, хтось благає про допомогу, безглуздо стрясаючи повітря криком, якого ніхто не чує. Вивудивши навушник, озирнулася. На брудній підлозі в оточенні натовпу лежить молода жінка, тіло якої зводить судома. Не зовсім розуміючи, як потрібно діяти, розштовхую роззяв, опускаючись перед нею на коліна. Вивудивши з кишені хустинку, повертаю голову вбік і, відкривши рот, притискаю язик. У черговій судомі щелепи жінки мимоволі стискаються на моїх пальцях. Біль неймовірний, але я терплю, ковтаючи сльози. Стягнувши з себе куртку, навпочіпки біля нас присідає хлопчина років дванадцяти. Курточку він кладе акуратно під голову жінці, а мені рукавом витирає сльози. Здавалося, напад триває вічність, знову і знову стрясаючи тіло незнайомки черговими судомами. Усе закінчилося так само несподівано, як і почалося.Жінка обм'якла, а за мить, глибоко зітхнувши, розкрила сині-сині, як море, очі. Від полегшення я, не соромлячись нікого, заридала в голос. Плакала, захлинаючись, таким чином висловлюючи страх за життя незнайомки і за людську безграмотність, черствість щодо інших. І вдячність хлопчині, чия підтримка допомогла зрозуміти, що мої дії правильні, потрібні. Після всього, що сталося, на мене чекав не дуже приємний сюрприз. Хтось, скориставшись метушнею, поцупив мій рюкзак, сумку Альбіни і пакет із продуктами хлопця. Альбіна — молода жінка, яка виховує доньку на самоті. Напад, мимовільними свідками якого ми стали, — наслідок помилки лікаря, який приймав пологи. Підсумок некомпетентності ескулапа: інвалід мама і дитина. Комусь щось доводити часу не було, потрібно було ставити доньку на ноги. Про себе вона не думала, дедалі мимоволі запускаючи непросту хворобу. Чоловік не приховував, наскільки йому важко дивитися на дитину, яка навіть не вміє посміхатися, і дружину, чиї руки час від часу стрясають судоми.Йому не хочеться повертатися в дім, де не пахне смачною їжею, де не прасують його сорочки і часто б'ється посуд. Він пішов, пішов до іншої жінки, допомагаючи матеріально. Ось тільки нещодавно Альбіна з'ясувала, що це не він передавав невеликі суми грошей, а допомагала вона, Катерина, його коханка. Тиждень тому Катя загинула в автомобільній аварії. Машина, за кермом якої був Ігор, колишній чоловік Альбіни, вискочивши на зустрічну смугу, лоб у лоб зіткнулася з мікроавтобусом. Катерина померла на операційному столі, Ігор вижив, але ходити він ніколи не зможе. Тепер колишній чоловік пред'являє претензії Альбіні, вимагаючи забрати з лікарні й доглядати за ним. Чим закінчилася історія - не знаю, але дуже сподіваюся, що кожен отримав по заслугах. Катерину шкода, вона єдина намагалася допомогти молодій мамі, навіть не будучи з нею знайомою.