НОВА ЗАГАДКА

Коли Джек, Тобі й Сара нарешті залишили жахливу гробницю з магічною свічкою в руках, вони відчули дивну напругу в повітрі, ніби час згущувався. Їхній шлях лежав назад через старий цвинтар, де починалася ця ніч сповнена загадок, але тепер вони знали, що це місце таїть більше таємниць, ніж могли уявити.

Цвинтар, здавалося, оживав з кожним кроком. Гілки дерев, наче руки, тяглися до хлопців, а вітер шепотів щось зловісне. Друзі йшли швидко, але кожен їхній крок був повний обережності, і раптом Тобі помітив щось незвичайне.

— Подивіться на ці надгробки, — тихо промовив він, зупиняючись біля кам'яного хреста. - Вони не такі, як раніше. Ці символи... наче хтось змінив їх.

На одному із стародавніх надгробків було вирізано стару кондитерську лопату — символ, який зовсім не вписувався в похмуру атмосферу цвинтаря. Сара присіла, щоб побачити камінь ближче.

— Це символ якогось пекаря, — здивовано сказала вона. — Але навіщо його вигравірували тут?

Джек, спостерігаючи за цим дивним відкриттям, насупився:

— Можливо, це пов'язано з тим прокляттям. Адже ми знаємо, що бабуся з пекарні випадково активувала його... Але як це пов'язано з цвинтарем?

Вони продовжили своє розслідування, і невдовзі, йдучи вузькою стежкою, знайшли ще один надгробок, більш масивний і старий. На ньому виднівся напис, що вицвіла від часу: "Грегоріус Паймер - Великий Кондитер Рейвенсфолла". Джек голосно прочитав її, і в цей момент усі троє відчули моторошний холод, що огортав їх.

— Грегоріус Паймер… звучить знайомо, — задумливо промовила Сара. — Моя бабуся розповідала легенду про пекара, який жив кілька сотень років тому. Він був одержимий ідеєю створити найбільший і найсмачніший гарбузовий пиріг у світі, але щось пішло не так…

Тобі перебив її:

- І що сталося?

- Він не зміг його завершити. Казали, що він помер просто у своїй пекарні в ніч перед завершенням пирога, коли гарбузи були вже готові для випічки, — продовжила Сара, озираючись на всі боки, ніби боялася, що дух пекаря ось-ось з'явиться з туману. — Кажуть, його дух не впокоївся через це, і його лють поширювалася на всі гарбузи в місті.

- Значить, це він, - прошепотів Джек, осяяний здогадом. — Грегоріус Паймер — це той самий дух, який стоїть за цим прокляттям. І він використав демона-гарбуз, щоб завершити свій недороблений пиріг за всяку ціну.

- Але навіщо? — здивовано спитав Тобі. - Чому через стільки років?

Сара замислилась:

— Можливо, він чекав на момент, коли хтось випадково чи навмисно пожвавить це прокляття. І коли бабуся в пекарні спекла дуже багато гарбузових пирогів, це стало каталізатором.

Друзі почали складати докупи все, що сталося. Усі події — демони, гарбузи, прокляття — здавалися частиною одного плану, який створив злий дух Паймера, щоб завершити свій недобудований пиріг і здобути спокій. Але його способи були жорстокі та небезпечні для всіх, хто виявився залученим до цієї історії.

- Тепер зрозуміло, чому гарбуза оживають, - сказав Джек, дивлячись на пекарню вдалині, чиї вікна були тьмяно освітлені. - Він хоче завершити пиріг. І він зробить це за будь-яку ціну. Ми повинні зупинити його до того, як він візьме контроль над усіма гарбузами у місті.

- Інакше весь Рейвенсфолл може бути знищений, - додав Тобі.

Джек кивнув і підняв магічну свічку, полум'я якої спокійно світилось у його руках.

— Ми маємо повернутися до пекарні і використати свічку там, де почалося прокляття. Це єдиний спосіб покласти край усьому цьому.

Тепер вони знали свою мету — і майбутнє випробування стало ще більш небезпечним. Пройшовши через похмурий цвинтар і відкривши таємниці минулого, вони розуміли, що стояли на порозі фінальної битви з духом стародавнього кондитера, який був готовий на все для завершення свого творіння.

Джек, Тобі та Сара квапливо поверталися до міста, тримаючи магічну свічку, немов єдиний маяк надії в цій нічній темряві. Дорога з цвинтаря, хоч і все ще оповита мороком і таємничими звуками, здавалася набагато небезпечнішою, ніж коли вони йшли. Тепер кожен крок нагадував їм про те, що з кожною хвилиною ситуація в Рейвенсфоллі ставала гіршою.

Коли вони дісталися міської околиці, перед їхніми очима відкрився страхітливий хаос. Вулиці, які зазвичай прикрашалися яскравими гірляндами, ліхтарями та гарбузами для веселого святкування Хеллоуїна, тепер нагадували поле битви. Гарбузи, що ожили, хаотично носилися вулицями, збиваючи столи, вкрадені з дворів, і виплескуючи моторошний сміх. Маленькі кажани кружляли навколо ліхтарів, посилюючи напругу своїм пронизливим писком.

— Це кошмар, — прошепотіла Сара, дивлячись на розгромлені вітрини магазинів та автомобілі. — Ми повинні поквапитися, поки все не стало ще гірше.

Місто дійсно виглядало як сцена з фільму жахів. Будинки, прикрашені яскравими вогнями, були занурені в пітьму, скрізь чути крики і звуки битого скла. Люди, що вибігли зі своїх будинків у костюмах, намагалися сховатися від гарбузів-монстрів, які вже не просто стрибали вулицями, а ставали все більше агресивними і зловісними. На кожному кутку здавалося, що можна побачити то тінь летючої миші, що стрімко летить, то гігантський злісний гарбуз з вогненними очима, готовий кинутися на все, що ворушиться.

— Ці істоти стають сильнішими, — зауважив Тобі, коли один із них налетів на ліхтарний стовп, залишивши на ньому глибокі подряпини. — Їх збільшується з кожною хвилиною.

Джек стиснув магічну свічку міцніше. Він відчував, що часу залишалося все менше. Якщо вони не встигнуть до пекарні і не зупинять Паймера, все місто може бути знищене, а прокляття стане незворотним.

— Ми майже маємо мету, — сказав він, обернувшись до друзів. — Пекарня просто тією вулицею.

Але як тільки вони зробили крок уперед, їхній шлях перегородив гігантський гарбуз із диявольською усмішкою. Вона була набагато більшою за ті, що вони бачили раніше, і, здавалося, викликала навколо себе хаос. Її очі горіли вогнем, а з рота виходив густий дим, ніби вона готувалася випустити щось зловісне.