ГАРБУЗЛЮКА

ГАРБУЗЛЮКА

1.

Я йшла по базару і нікого не зачіпала. От, взагалі нікого! Це зі мною буває дуже рідко, але настрій був такий паскудний, що мені здавалося, що я зараз вибухну від злості. Мачуха з самого ранку влаштувала мені таку прочуханку, що я тепер прямо була сама не своя. Я, звичайно ж, теж за словом у кишеню не лізла — відгавкувалася, як могла, але як же все це мене дістало, вам не передати! Батько поїхав на заробітки і зник десь безвісти, залишивши мене сам на сам із цією відьмою. Тепер уся надія була тільки на одне: ось-ось мені виповниться двадцять п'ять, я стану незалежною і вийду заміж. На прикметі вже був один хлопець. Ну, не скажу, що я його страшенно кохала, але те, що планувала його швиденько захомутати, то це беззаперечно. Вирішила так: заміж вийду — а там буде видно. Головне — це вирватися з мачухиного пекла, бо жили ми з нею, як кішка із собакою, постійно сварилися і одна одну терпіти не могли. А я ще й, вважайте, працювала на неї як наймичка, тільки безплатно.

Раптом мої похмурі роздуми перервав різкий та верескливий голос:

— Куди преш, корово?! Тобі що, повилазило? Що, не бачиш, що гарбуз під ногами валяється?!

Я стрепенулась і подивилася під ноги. І справді, просто біля мого черевика на землі лежав маленький пузатий гарбузик. Я підняла погляд на перекупку, гладку й червонопику жінку, яка дивилася на мене з такою ненавистю, ніби я мало не розтоптала її улюблене кошенятко. Ух! Я й так була вже на межі, а тут ще й ця баба базарна мене зачепила! Злість і роздратування закипіли в мені миттєво. Я підняла ногу і з силою наступила на той гарбуз, та ще й каблуком по ньому покрутила, так, що він гарненько захруськав під підошвою і перетворився на помаранчеву кашу.

— А чого це ваші гарбузи тут валяються на проході?! — визвірилась я. — Якщо впав під ноги, значить, уже не ваш! За товаром треба добре дивитися, а не ґав ловити!

Перекупка вирячилася на мене, як на божевільну, набрала в свої немаленькі груди, котрі суперничали з деякими гарбузами на прилавку, повітря і видала таку тираду, від якої усі найближчі базарні ряди завмерли і від захоплення, і від солодкого передчуття близької сварки.

— Ах ти ж, дурбелице неотесана, ти де очі свої безсоромні загубила?! Я тебе зараз цим гарбузом так по макітрі пригрію, що додому дорогу забудеш! Ти чого це чуже добро топчеш?! Ти його вирощувала?! Зараз же плати давай за гарбуза!

— Ага, розбіглася! Я його не купувала, щоб гроші платити! І тільки спробуйте в мене своїм гарбузом кинути, відьмо! — гаркнула я у відповідь, радісно виплескуючи на неї всю злість, що накопичилася в мені за цілий ранок. — Та я вам зараз усі гарбузи ваші порозчавлюю! Вивалили тут свій город посеред дороги, неначе смітник, що людям і пройти ні́де! Ви чули приказку: що упало — те пропало? Він же валявся тут прямо під ногами! І взагалі, звідки мені знати, що це валяється під ногами не якесь сміття, а ваші гарбузи?

— Сміття?! — перекупка аж захлинулася від обурення. — Людоньки добрі, та що ж це таке робиться?! — підвищила вона голос і почала апелювати до своїх базарних коліжанок, які співчутливо закривали головами на її слова. — Мої найкращі на базарі гарбузи обізвали сміттям! Та щоб ти знала, голодранко, що це елітні сорти! Я кожен гарбузик вирощувала, як свою дитину, дні і ночі не спала, все на город бігала та дивилася, як вони ростуть та помаранчем наливаються! Кожного шкідника власними руками від гарбузів своїх рідненьких відганяла! А вона їх сміттям називає! Та щоб тебе саму так чоботом хтось розчавив, як ти мого найкращого гарбузика своєю кістлявою ногою зараз розчавила, зміюко!

— Сама ви зміюка! — не змовчала я, переступаючи через розчавлений гарбуз. Ну, сваритися я любила, та й перекупка, видно, теж, бо очі її світилися добрячим завзяттям. — Он, їх у вас ціла гора! Одним більше, одним менше, думаю, нічого страшного не станеться, якщо одного і розчавлять! Дивитися треба за своїми товарами, а не розкидати їх людям під ноги!

— Ні, ви чули чи не чули?! — перекупка аж підстрибнула на місці. — Вона ще й знущається! Та я за цей гарбузик три дні на базарі стояти мушу, щоб відбити витрати! Він же в мене особливий! Солодкий, як мед, і м’який, як масло! Із нього, напевно, вийшла б дуже смачна гарбузова каша! 

— То, може, треба було його не на дорогу кидати, а на прилавок? — поцікавилась я єхидно, начепивши на обличчя солодку посмішку. — Чи це він у вас ще й такий елітний, що сам покупцям під ноги стрибає, щоб його якнайшвидше купили?

— Ах ти ж язиката хвесько! Замовкни, паскуднице, — заверещала баба, хапаючи найбільшого гарбуза обома руками, — бо зараз я тобі покажу, як із чесними торговками розмовляти!

— Ой, тільки не кажіть, що збираєтеся мене оцим гарбузякою пригостити! — я все-таки відступила на крок, займаючись стратегічно вигідну позицію. — Я гарбузів не люблю, і кашу гарбузову не переношу!

— Та я тебе зараз так пригощу, що прямо тут на дорозі беркицнешся!

Перекупка почала піднімати величезний гарбуз, але, певно, зрозуміла, що не впорається з ним, бо був справді важкий, тоді кинула цю справу на півдорозі і схопила трохи менший і замашніший, що лежав поруч. А довкола нас уже почала збиратися юрба роззяв.

— Давай, давай! Кинь в неї того гарбуза! — підбадьорював хтось із задніх рядів.

— Давно на базарі так весело не було! — реготав хтось за моєю спиною.

— Дарма ви обидві так непоштиво поводитеся з гарбузами у свято! Святий Геловін все бачить! — осудливо пробурмотіла якась бабуся, що стояла поруч.