На долонях літа

ГЛАВА І

Оксана поралась біля плити, голосно переставляла каструлі, стукала мисками і тарілками. За цим ранковим заняттям постійно ховала своє роздратування…Рости, доглядай тих дітей… А вони…

Раптом згадалось, як сама, ще дівчиною, тільки й мріяла вирватись з рідної домівки і мандрувати кудись в невідомі світи… А тепер і Галя… Дівчина-красуня – хто не побачить – всміхається до неї, зачаровує з першого погляду. Чорні бровенята, личко біле, а очі голубі, мов води тих морів, що ховають в собі всю синь неба. Гарна – що тут скажеш, своя чи чужа, якщо гарна, то гарна. Оксана пишалась донечкою, хоч ніколи їй цього не показувала. Краса красою, а от що робити, якщо дівчина якась дивна, вічно блукає десь у своїх мпіях-світах – не докличешся… Ось і зараз…Роботи скрізь повно: і город заріс, і в хаті прибиратися… Хто не зайде –дівка в хаті – рушники пора готувати. А дочка все спить собі…Заглянула в її кімнату – янголятко. Ну і як її розбудиш? Хай поніжиться, поки у мами живе… Доля дівоча така незбагненна: чи вимолити її, чи виплакати, чи виспівати, чи висміяти…Оксана почала тихо ставити посуд на місце, наспівуючи улюблену мелодію, готувала сніданок.

А сонечко підбилось вже ген вгору. Його теплі, ніжні ранкові промені пробивались крізь густе листя вишні і почали танцювати на повіках Галі, марно намагаючись розбудити її.

ГЛАВА ІІ

Мартин автоматично відчинив ворота і пірнув уперед. Нове завданнябуло для нього несподіваним. Він хотів побути серед своїх улюблених речей, а також переглянути всі свої системи живлення, травлення, вислухати звіти всіх своїх органів, щоб зреагувати напотрібнуінформацію. Хотів знову зануритись у діяльність свого мозгу, адже минулий раз зупинився на досить цікавому відкритті. Він про нього ще нікому нічого не розповідав, бо не хотів зайвої цікавості. А тут тобі раз – зелений промінь. Це дорога…

Нове завдання… Мартин розумів, що його несмілі кроки у царині вивчення діяльності мозгу – це незначна краплина в порівнянні з дослідженнями Старійшин. Потрапити на зустріч у Раді Старійшин – найбільша честь. Мало хто з мешканців їх поселення бачив Старійшин. Та і навіщо їм це? Адже кожен мав все, що було потрібно для життя вічного. Все, крім мрії. Така була умова поселення: всі мрії, які можуть виникнути в уяві – здійснені вже. Просто треба жии і, отримавши кольоровий сигнал-завдання, виконувати. Завдання завжди надходять тим, хто легко може все виконати і отримати задоволення собою.

Так жив і Мартин. Найчастіше йому надходили зелені промені – сигнал мандрівки, дороги. Він любив ці завдання і виконував їх охоче. Часто потрапляючи в інший простір, він отримував нові враження. І хоч він і знав, що пристрої відразу їх фіксують, що жодна його думка не щезне непоміченою, піддавався їм з легкістю, надіючись, що і сам він – частинка таємничих досліджень Старійшин.

Мартин і сьогодні, як і раніше, перед виходом за ворота зайшов у камеру Gate. Світла тут не було, воно з`являлось тільки після того, як його, Мартина, приведуть у готовність до виходу у простір вод. Він вдчув, як на голову десь зверху полилась ліпуча рідина, яка повільно обтікала все тіло. Ця дія тривала недовго. Якихось 2-3 хвилини. Коли з`явилось світло, він побачив своє відображення у басейні, над яким на мить завис у стрибку. Він – якесь страховисько! Величезна довга шия, невелика голова,дивні лапи замість рук і ніг… І ще довжелезний міцний хвіст… Мартин знав, що цей його образ не випадковий, що він для Старійшин щось значить.

Перебування в басейні – це адаптація до нового тіла і знайомство з інструкціями, які передавались, як завжди імпульсами на ту сторінку його пам`яті, яка була відведена для інструкцій. На ній все закарбовувалось чітко, виконання вказівок контролювалось підсвідомістю. Але сьогодні, крім звичайної інструкції, надійшла ще одна… він відчув потребу відкрити очі. Коли очі відкрились, поступив сигнал: ОЧІ – СИСТЕМА ПЕРЕДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ З КІНЦЕВОГО ПУНКТУ. ЗАКРИВАТИ ОЧІ ЗАБОРОНЕНО!!!

Після цього сильна течія винесла його з камери до воріт, звідки він вже звично відправився на завдання.