Темно-синє небо вкривали зірки, схожі на блискітки на Мар’яниній сукні. Вона задерла голову й спробувала знайти поглядом Малу і Велику ведмедиць, потім знайшла Кассіопею, сузір’я Персея. Її можна було викинути посеред цього зіркового обрію і вона б легко знайшла дорогу.
— Дивись, це сузір’я Андромеди. — промовила Мар’янка і провела вказівним пальцем вздовж протягнутих зірками ліній на небі. Геня, який йшов поряд, підняв голову.
— Ні, не бачу. Де саме? — запитав він, спостерігаючи за її пальцем, який продовжував виводити петлі по маленьких цяткам. Він не надто цікавився астрономією. Євген знав, що велике і кругле — це Місяць і цього йому було достатньо. На годиннику було вже близько одинадцятої ночі. Вони неквапливо перебирали ногами в сторону Мар’янчиного будинку, до якого потрібно було пройти ще добрі три квартали.
— Андромеда, її врятував Персей. Він ось там поряд із нею, — не вгавала дівчина, поки в ній роїлись думки, які наче бджоли болюче жалили. Марі намагалася теревенити про все, зупиняючись тільки, аби набрати повні легені повітря і знову продовжувати. Вона боялася, що, якщо зупиниться то розмова зайде в бік переїзду двійнят, цього вона не могла допустити, тому розводилася про грецькі міфи. — Її прикували до скелі, а Персей захистив від чудовиська. Після чого вона стала його дружиною, — продовжувала вона.
— Ніколи не розумів такого, — пирхнув Геня, й знову задер голову. Місяць сьогодні був мовби надламаний шмат сиру.
Мар’яна звела свої чорні брови, так що між ними проступила смужка, схожа на пояс Оріона.
— В сенсі?
— Ви з Натою ще з дитинства читали казочки про принца й принцессу, де він рятує, а вона закохується. Ніколи цього не розумів. Тобто, як можна полюбити когось за те, що він тобі допоміг? — відповів Геня, розвівши руками. — Я тебе проводжу додому просто так, бо ти моя подруга і ти ж не збираєшся через це за мене заміж.
Щоки Мар’яни налились рум’янцем. Вперше вона була вдячна погано освітленій вулиці у їхньому місті, завдяки якій друг не побачив, що вона зашарілась. Дівчина вже не вірила в казки про відважних рицарів чи кохання, як колись та його слова її зачепили повільно розбурхуючи все те, що вона так старанно намагалась приховати.
— Та годі тобі, не порівнюй дорогу додому з порятунком життя, — уїдливо відповіла вона і витягнула на своєму обличчі посмішку, подивившись йому прямо у вічі. Навіть під блимаючим дорожнім світлом Мар’яна могла побачити золотавий відблиск у його карих очах. Вона вже подумала, що затримує на ньому погляд по-дивному задовго, коли високий ліхтар над ними згас. Тепер вона вже була не така вдячна провальному тендеру з благо-устрою міста, як хвилину тому. Не дивлячись в цей момент на стежку, у раптовій пітьмі, Мар’яна не помітила ямку, в яку так влучно влетіла каблуком. Вона втратила рівновагу й вже простягнула руки вперед, аби менш болісно втулитись носом в асфальт, коли Геня впіймав її. Він хвацько обхопив її однією рукою за талію, а іншою притримував за плечі. Потягнувши її до себе він дочекався поки їхні погляди зустрінуться і сказав:
— Все ще не рятую тебе, еге ж? — Його слова пролунали притихло, а усмішка широко розтягнулася. Мар’яна дістала рукою волосся, що потрапило їй до рота.
— Нехай, це буде виключенням. Але я кажу, про те, що інколи один вчинок скаже більше ніж сто років нудних стосунків. — продовжуючи стояти на своєму, дівчина обперлася на руку Гені, яка все ще теплим притиском лежала у неї на талії. Утримуючись за друга, Марі нахилилась і перевірила чи не зламала каблук.
— Саме так і потрапляють в токсичні відносини. Ось Ян — це перша жертва пристрасті. Тільки замість врятувати його від страшної Бабайки, Віола нею є. Не ображайся, але ти надто наївно дивишся на світ. — відповів їй Геня, переконавшись, що дівчина міцно стоїть на своїх двох білих босоніжках, він прибрав руку й помалу рушив вперед.
Вони пішли раніше за скандал і бійку в спорт залі, але якби були там, то Геня був би першим, хто не схвалив пиконабивання. Тим паче знаючи, що скоріше за все побили б саме Яна. Він був не найатлетичнішим серед знайомих Гені. А це означало, що як завжди хлопцеві б довелось вступитися за друга й натовкти привабливе телевізійне обличчя. Після сказаних Генею слів, Марі закортіло вмазати йому поміж очі більше ніж будь-кому з його гіпотетичних суперників.
— То ти вважаєш мене наївною? — різко запитала дівчина злісно пришвидшивши ходу. Вітер почав роздмухувати її волосся й блакитну фатинову спідничку сукні, яка так рвучко попрямувала вже попереду Гені.
— Пробач, я не це мав на увазі. Просто інколи, ти надто легковажно ставишся до деяких речей або забагато переймаєшся чимось зовсім не потрібним... — продовжував зариватись усе глибше й глибше у власних словах хлопець. Він дивився на Марі, яка зараз йому скидалась на привабливу блакитну хмаринку, що скоро розійдеться бурею.
— Легковажна?! — вибухнула вона. — Знаєш, що легковажно? Це жити в світі, де ти лишаєш все і всіх і їдеш за кордон не докладаючи для цього великих зусиль. Не відчуваєш іронії, що називаєш мене наївною дурепою, яка вірить у казочки, тоді сам зараз як та ходяча діснеївська принцеса.
Мар'яна повернула за ріг будинку аби зайти до внутрішнього дворику, слідом за нею не відставав і Геня. Блідий та мокрий наче його тільки-но добряче окропили водою, він спробував її зупинити й вхопив за лікоть.
— Послухай, я не розумію, чому ти наче здуріла. Це ж була звичайна дружня розмова, я не хотів тебе образити. — промовив він потираючи своїми долонями її плечі, Геня немовби намагався відігріти весь той холод з яким вона на нього дивилась.
#4730 в Любовні романи
#249 в Романтична комедія
#2104 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 15.11.2026