Гальма

*******

Санька вів машину в дуже бадьорому настрої. За вікном миготіли рідні краєвиди, з приймача лилася бадьора музика. Саша їхав додому!

Молодий, енергійний, атлетичної статури, блакитноокий брюнет, оптиміст по життю, він був задоволений результатами експедиції.
Санька альпініст і зараз він, повертаючись після дуже непростого сходження, з почуттям величезного задоволення, згадував, як він, разом з напарником, ночували на льодовій стіні, як над ними час від часу пролітали сніжні обвали, як приходилося ловити «вікно» у цьому обстрілі, щоб про лізти пару метрів.
П’ять днів тривало сходження, п’ять днів на грані. І бонусом стала вершина, така приваблива, така неприступна і така бажана.

Це відбувалось всього декілька днів тому, але здається, що пройшла вічність. Ніби то було не з ним, ніби в іншій реальності.

Тут, внизу, світить сонечко по небу пливуть білі хмарки і вітер не льодяний, а лагідний і теплий.

Санька в’їхав у рідне місто. Пригальмував на світлофорі. Щось знову барахлять гальма!
Безпосередньо перед від’їздом машина заганялася на автосервіс. Треба було переконатися, що у дорозі нічого не трапиться.
Ремонт не обійшовся без скандалу. Навіть, здається, покарали якогось слюсаря, який ремонтував його джип, щось там не те зробив.
Саша не був механіком, тому сам у нутро свого величезного вірного залізного коня не ліз, довіряв то професіоналам.
Джип був вже не новий, але служив вірою і правдою, тому Санька його любив і ретельно доглядав.

До рідного дому залишалось всього декілька сотень метрів. Саня знав, що біля воріт на нього вже чекають його дівчатка: дружина Оля і маленька Настінка, його донечка, його кровінушка, така ж ясноока і чорноволоса, як тато. Як він скучив за ними!

*******

Генка йшов по вулиці, тягнучи за руку не встигаючого за ним Вадика, синочка.
Генка був злий, неголений, з запахом перегару, одягнений абияк.
Останнім  часом всі біди світу звалилися на його голову.

Після демобілізації прийшлося по новому вчитися жити цивільним життям. Вчитися не зриватися ночами, коли гримали двері під’їзду, не нишпорити руками навколо себе у пошуках автомату, спокійно реагувати на звуки салюту. Рік, проведений там, де смерть ходить слідом за тобою, не пройшли дарма для його психіки.

Генка був автомеханіком, доволі толковим, але останнім часом він все частіше став заглядати у чарку, намагаючись хоч якось заглушити почуття провини.
Так, на війні доводиться вбивати. Генка не був виключенням. За наказом командування їх підрозділу довелося «зачищати» поселення, де могли залишитися вороги. У містечку нікого, крім жінок, дітей і старих, не було.
Повідомили по рації командуванню. У відповідь з матом долинуло: «Виконувати!»

І солдати стріляли, з криком, з виттям прошивали автоматними чергами, кришили всіх підряд. У голові був сполошний туман. І раптом, як у стіну, Генкін погляд уперся у погляд маленької дівчинки. Ясні, величезні блакитні, як весняне небо, очі дивились на нього.  Дівчинка була маленька, вона не боялася, вона ще не вміла боятися. Генка опусти автомат. Він не міг вистрілити. І нього самого вдома ріс синочок, Вадік. Вбити дитину? Це було вище його сил!

- Стріляй! – пролунав за спиною голос ротного.
- Не можу! Це ж дитина!
- Стріляй, сука! – холодне дуло пістолета уперлося у скроню. І Генка вистрілив! Заплющив очі і поливав свинцевою смертю, кричачи у все горло.

Ця картина з військового, такого недалекого минулого, снилася Генці кожну ніч. Він глушив її горілкою, але короткочасне забуття не знімало болю, почуття провини і безвиході. Вдень Генка працював, а вечорами пив.

Тривало це вже майже рік. За цей рік життя почало котитися у прірву. Дружина покинула його, не витримала постійних п’яних дебошів чоловіка, забрала сина. Тепер Генка бачився з Вадіком тільки по вихідних, коли забирав його на прогулянку.
У такі дня Генка не пив, чекав цих зустрічей з сином, тільки вони загрівали його покалічену душу, не давали загубити зв’язок з реальністю, примушували хоч якось жити.

До всіх інших неприємностей, тиждень тому, Генку звільнили з роботи. Ні, це вони так думають. Він сам пішов! В той день з самого ранку на сервіс загнали джип, у якому Генка мав поміняти гальмівну рідину.
Робота не складна, але нудна, а в Генки після вчорашнього перепою трусилися руки. Насилу Генка крутив гайки, а тут, як на зло, приїхав шеф. Побачив, у якому стані Генка, почав виговорювати, погрожувати звільненням Слово за слово, Генка облаяв шефа матом, кинув все і пішов геть. Да пішли вони всі! І сервіс цей, і господар, і власник джипа. Генка ненавидів їх за те, що вони не знають, що таке свист куль над головою, що таке війна, чистоплюї. Це вони будуть його вчити жити? Та що би вони розуміли у житті!

*******

Санька вже повернув на свою вулицю. Ось, там, за переходом, в п’ятдесяти метрах, його дім. Он, вже машуть руками його дівчатка. Настюша підскакує від радощі, ще б, її любимий таточко приїхав!
І тут, із за припаркованої перед переходом машини, що закривала весь огляд, на зебру вибігає хлопчик. Швидкість джипа невелика, Санька різко втиснув педаль гальма у підлогу. Гальма не було! Рвонув ручний тормоз і вивернув кермо. Машину занесло, розвернуло перед переходом і винесло на зустрічну полосу, потім на тротуар, вдарило у ліхтарний стовп і зупинило. Санька боковим зором встиг побачити, що заднім колесом вдарило хлопчика, який тепер нерухомо лежав на переході. Санька рвонув з машини до малюка

*******

Генка бачив все, як у сповільненому фільмі жахів.  Він йшов, сварився по телефону з бувшою дружиною, всього на секунду випустив з поля зору Вадима, всього на секунду!
Його малюк несподівано побіг на перехід, через який вони завжди йшли до дому бувшої. Раптом, величезна чорна машина, різко розвернувшись, вдарила його сина. Просто на переході!
Генка, відкинувши у бік телефон і зірвавши з голови капюшон, побіг до водія. Підбіг, збив з ніг  і бив, бив, бив, ревучи, як звір, спочатку ногами, потім вхопив за грудки і бив головою об асфальт, поки мужчина не затих і його голова не перетворилась на кроваве місево. Вбити, знищити! І Генка вбив…

- Тато, - почувся слабенький голосок Вадика.
Цей голос пролунав в Генкіній голові набатом, пелена спала, він озирнувся.

Біля ще заведеної машини стояли жінка і дівчинка. Генка подивився на дівчинку і обімлів. Перед ним стояв його кошмар: дівчинка, з величезними очима кольору весняного неба. Такі самі очі переслідували його весь останній рік, вони снилися ночами, а зараз вони палили його сильніше за кулі, що вилітають з дул автоматів.

Генка з жахом впізнав і джип, і чоловіка, якого він тільки що вбив на очах у його сім’ї, вбив не на війні, а мирному містечку, де навіть бійки були рідкістю.

Німа сцена тривала недовго. Вже кричали люди, до них хтось біг, Генку тримали чиїсь міцні руки, але він цього вже не чув і не бачив. Його погляд зупинився на гальмівній рідині, що витікала зі шлангу, того самого шлангу, який Генка не докрутив…

23 січня 2016 року



 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше