Новий дім

Але ж така молитва мертва, безкрила. Вона здатна сягнути хіба що стелі, а не бога…

Володими Дрозд, «Жертва диявола».

— Господи, господи, — старанно виводять вуста, напівшепочучи, — даруй-но мені щасливе життя та гарного принца на білому коні, як у казочці, що її читає мені щодня матінка…

    В темній кімнаті, стоячи на колінах, дитина молиться богу. Матір сказала, що це тепер єдине на що вони спроможні в їхному становищі. Але якому саме богу потрібно молитися? Дитя не знало імені жодного з нині існуючих.

— Будь-кому, хто почує. — В кінці, наче підписуючи листа, додає дівчинка, відкриваючи одне око в спробі підглянути, чи нічого під час її молитви не відбувається.

    Цього разу доводиться обірвати молитву раніше. Відчиняються вхідні двері — батько приходить додому. Йому релігійні вірування матінки не до вподоби, тож краще його не гнівити.

***

    Вона прокидається, відчуваючи спиною знайомий холодний акрил, з якого зроблена ванна. Уперше за цей місяць Агафії вдається добре поспати. Жінка швидко встає, зазирає в дзеркало, витягує всі шпилі із шиї, розчісує волосся, робить зачіску, умивається. Готова.

    Відчиняє вікно, щоби до кімнати потрапляло свіже повітря. Ставить на плиту чайник. Поки чекає, щоб той закипів, зазирає назовні. Хоч це місце і відрізняється від рідної домівки, Агафія не жаліється — тут кращий вигляд на вулицю, аніж у неї, де картину псують металеві ґрати.

    За хвилину як чайник мав би закіпити, Ніколасс зазвичай прокидався і вже сидів на кухні, досі сонний. Так як тепер вона керує своїми силами краще — чому б не використати нитки металу, оповити ними коханого та змусити рухатися, наче живого? Ідея вдається на ура й Ніколасс справді перед тим, як чайник починає свистіти, уже сидить за столом. Як і раніше.

    Готуючи яєчню, увагу Агафії привертають чудернацькі візерунки на склі вікон. Круки назовні розрізають холодне зимове повітря своїми крилами. Один із них сідає на найближче віття, кидає оком на Агафію, нагло каркає, але не відлітає. Вона, як це робила вдома, коли Ніколасс уже йшов на роботу, кладе кілька крихт на підвіконня. Вдячний птах опісля сніданку наостанок обдаровує жінку поглядом, сповненим невиразних почуттів. «Можливо це той самий, якого я годувала раніше?» — замислюється вона на кілька секунд, але відразу ж відвертається від цієї думки — яєчня, залишена на плиті без нагляду, горить.

    Пари здіймаються до стелі, просочуючись назовні через напіввідчинене вікно. Блюдо вдається порятувати.

    Давно забутий затишок огортає її.

    В двері глухо стукають, супроводжуючи це вибаченнями. На порозі видніються двоє хлопців — Ігор та Хао. Другий зазирає в кімнату й на його обличчі проступає гримаса страху змішаного з огидою — він перепрошує, зі співчуттям дивиться на свого друга та йде геть.

— Це була твоя ідея, — додає.

    Агафія запитально блимає очима — невже запах згорілої яєчні такий жахливий? Вона подає юнаку з одним оком чай, і доки той розмовляє, дороблює страву.

— За регламентом я маю зранку та ввчері перевіряти чи ви тут і якщо ви захочете вийти — ви маєте повідомити мене, я обов’язково маю вас супроводжувати. Вибачте за незручність, але це формальність якою нехтувати не можна, — швидко промовляє чоловік, ніби він завчив напередодні цей текст.

— Нічого, я розумію. — Усміхається Агафія, коли кладе перед ним тарілку з яєчнею, приправлену цибулею та іншими запашними травами.

    Він збирається відмовити, але вбачаючи виключно добрі наміри та щирість жінки, не може найти в собі сміливість це зробити. З неймовірним зусиллям бере до рук виделку, навіть не дивлячись у сторону Ніколасса.

— Це дуже смачно, ви добре готуєте. Я вже давно не їв чогось домашнього.

— У мене було багато часу для практики. — Виникає світла усмішка на її вустах.

— Ви вчилися на кулінара?

    Вона обходить стіл і сідає поряд зі своїм чоловіком, навпроти Ігоря.

— Ні, Ніколасс багато працював, а вдома мені не було чого робити. Тому я або готувала щось новеньке, або чекала на нього.

— У вас наче немає дітей, тоді чому… — вчасно осікає себе Ігор. — Вибачте, це було некультурно.

    Пара від чашки в якийсь момент собою заховує її очі, незабаром зникає. Агафія кладе на стіл лікоть, спираючись підборіддям на свою долоню.

— Опісля одруження Ніколасс вирішив, що мені краще сидіти вдома. Дивно, але я не можу згадати чому. Вік дає про себе знати, напевне.

    За вікном потроху оживають вулиці — люди виходять зі своїх комор на зустріч новому дню. Ігор зітхає, кілька разів подумки картаючи себе за надмірну допитлівсть:

— Таке може бути через контракт. Ви ж не знаєте про це нічого, пані Агафія?

— Про контракт? Ні, Дем’ян щось таке казав… Ви згадували, ваш капітан, але я без поняття, чесно кажучи, що це.

— Контракт, про який ми говоримо, це своєрідна домовленість із богом, якщо коротко. Ви отримуєте певні сили в обмін на обіцянку виконувати накази небес. Коли ви виконали всі умови — отримаєте повну владу над своїми силами й будете звільнені від волі кольорових богів.

— Кольорович богів?

— Боги другого рівня. Було би непогано, якби ми дізналися, хто ваш покровитель. Однак, на відміну від інших контрактників, у зміні вашої зовнішності це не відображається. Ще і втрата пам’яті — певне, він хоче залишатися інкогніто.

    Перемішуючи вже холодний чай, Агафія пробує зібрати докупи отриману інформацію, проаналізувати та зробити висновки. Втім, їй це здається надто втомлюючим і тільки легко усміхнувшись, вона схиляє голову набік зі словами:

— Зрозуміло. — «Подумаю про це пізніше». — До речі, ви можете мені допомогти із цим телевізором? Як він вмикається?

— Тобто? — щиро дивується чоловік. — Ви не знаєте як увімкнути телевізор?

    У відповідь Ігорю ніяково знизують плечима. Наступні пів години він старанно та детально пояснює як користуватися благами сучасної цивілізації, інколи дещо доводиться повторювати, але Агафія видається досить кмітливою. Прощаючись, він вагається, про щось думає і, зрештою, наважується: