Друзі?

    Робочий день підходив до свого завершення.

    Компанія вирішила напередодні свята відпустити робітників раніше, тому о шостій вечора в одноманітних офісах уже не горіло світло. Окрім однієї кімнати. 

    Кароліна не поспішаючи збирала свої речі. Її вдома ніхто не чекав, тож сенсу йти туди раніше?

    Папка з документами впала на підлогу, віялом розкидаючи всі попередньо присутні в ній папери по холодній плитці. Важко зіхтнувши, жінка присіла, щоб підібрати їх. 

    Світло блимнуло. Дивно, наче недавно міняли лампочку.

    Чорні шкіряні підбори злісно відбили світло до окуляр Кароліни.

— Можеш, будь ласка, підняти ногу? Мені потрібно зібрати ці листки, — не відразу зрозуміла сонна робітниця ситуацію, в якій опинилася. Вона ще раз спробувала смикнути листок з-під чужого підбору. Яка халепа, одначе, марно.

    Це був страшенно довгий день. Довгий та тягучий. Уже котрий раз жінка повторювала собі, що змінить цю паскудну роботу на щось більш привабливе та не таке втомлююче, але щоразу вона придумувала багато відмовок і доходила до висновку — не так все й погано.

    «Чому вона не рухається?» — запитально підвела погляд Кароліна та з острахом відсахнулася, доки не відчула спиною, на якій проступив холодний піт, стіну.

— Хто ти така?!

    Невідома розважливо піднімає бейджик зі столу, мигцем зацікавлено зиркаючи на жінку.

— Набагато важливіше: що такого міг натворити звичайний офісний клерк, що небеса захотіли її смерті?

    Рожева сукня, металевий обруч шипів довкола шиї — невже..!

— Забирайся геть від мене, потвора! — летить у чудовисько, про яке повідомляли новин, книга, найкраще за версією Кароліни знаряддя для боротьби, та вдаряє ту в голову.

    Агафія рукою протирає місце, куди втрапив важкий предмет, сподіваючись, що це допоможе. Це, взагалі-то, боляче! Хто кидається в інших речима? Зітхає:

— Що ж, не хочете — не кажіть. Однаково, щоби ви не відповіли, — очі її буцім темніють, — це не змінить мого рішення.

    Потвора піднімає руку в той момент як лунає вибух. Будівля здригається. Читаючи вираз здивування на обличчі чудовиська, Кароліна вирішує швидко втекти, користуючись зручною ситуацією.

    Біжучи, наче востаннє, вона навіть не обертається бодай на секунду, адже знає — ця секунда може зіграти вирішальну роль. Потвора тут уперше, звідкіля їй знати, куди який коридор веде? Тому натомість того, щоб бігти відразу до виходу, Кароліна вирішує заплутати її. Вліво, вправо, сходи, якими рідко користуються, аварійний вихід, кілька поворотів наліво і все — нарешті вона назовні. Можна видихнути! Авжеж?

    Кароліна переводить подих, озирається — нікого. Їй вдалося втекти. Однак, наче почувши полегшення в її диханні, доля посміхається. Метал вдаряється в метал. Жінка піднімає погляд до неба. Серце б’ється сильніше через погане передчуття. Щось тут не так.

    На неї летить купа балок, які використовувалися в будівництві сусідньої багатоповерхівки. Невже це кінець?

    Очі заливаються кров’ю — втрата свідомості.

***

    Вітер грайливо перебирає довге пасмо волосся Агафії, а рожева сукня тріпоче в захваті. Скоро все завершиться. Очі холодно слідкують за невідомою фігурою на протилежному дасі. Ці балки — не її робота. Жінка нахиляє голову набік, коли фігура за мить постає перед нею.

— Як тобі моя допомога, сестро? — посміхається на всі тридцять два юнак.

    Агафія починає тицяти себе в щоку, подумки пробуючи логічно обґрунтувати, що відбувається. Зрештою, їй не вдається. В неї ж не було братів? Наче ні.

— У мене немає братів.

    Юнак навроти регоче. Він виглядає геть молодо, майже як підліток. Місяць визирає з-за хмар, оголюючи памаранчеві написи на його обличчі та тілі, які світяться, буцімто ялинкові гірлянди — згасаючи та загоряючись знову.

— У мене теж немає сестер! Але ми з тобою схожі.

— Чим?

— Я теж маю контракт, як і ти.

— Контракт? Не маю я ніякого контракту.

    За всі офіційна папери відповідає Ніколасс, тож Агафії видається таке твердження напрочуд дивним. Квартира, машина — все записане на нього.

— Тоді що це таке в тебе на шиї? — тицяє юнак у металеві шпилі.

— А, це… Кожного ранку як нізвідки з’являються. Але дивися, — Агафія робить змах рукою і шпилі відлітають у різні сторони, полишаючи по собі маленьки рани на шиї, з яких починає сочитися кров, усміхається: — Тепер немає!

    Такий перфоманс змушує юнака замовкнути. Втім, не на довго:

— Ти смішна. Приєднуйся до нас! Серед нас уже багато небесних обранців із завершеним контрактом, вони можуть допомогти, якщо потрібно.

— Що мені з ними робити? — знову дивується Агафія, згадуючи настанови Ніколасса, що їй з іншими людьми краще не мати справи. — Я й сама впоряюся.

— Серйозно? — знову голосно регоче юнак. — То ти нічого не знаєш?! Сестричко, ми з тобою з одного тіста зліплені. Ти — не людина. Я спостерігаю за тобою вже кілька днів і жодного сумніву, ти…

    Тінь змінює світло в очах Агафії, яка підвищує голос:

— Що за дурня?! Я — людина. У мене є чоловік, та гарна квартира. У потвор такого немає.

— Ще раз повторюю — ми з тобою схожі, обидвоє контрактники, які-

    Двері різко відчиняються. Кілька людей зі зброєю оточують двох співрозмовників. Вітер холодно б’є в обличчя і змушує волосся Агафії залісти їй на очі. Як невчасно! Вона роздатовано заправляє пасма за вуха.

— Ані руш! Інакше нам доведеться відкрити вогонь. Я старший лейтенант королівського елітарного спеціального підрозділу військ особливого призначення. Негайно ж підніміть руки до гори!

    Юнак мимоволі дивиться на Агафію, посміхається:

— Який непотріб, я про них попіклуюся.

    Він враз зникає з її поля зору та опиняється позаду одного з офіцерів, вдаряючи того чимось важким. Починається хаос — дехто відкриває вогонь, інші верещать.