ІНТЕРМЕДІЯ

Мартіні, іще мартіні! Нехай він забирається під три чорти, а я нап'юся. Ось у цьому клубі, як колись, сто років тому. Наче й не було усього цього, наче я й не виповзала звідси, наклюкана по самі вуха, наче все це лише по п'яні - тріумфи, гастролі, Париж, Нью-Йорк, дідько лисий...

Наче я й не скінчала танцювати отут, серед банькатих жлобів, що тупляться на тебе... не впізнають, авжеж, як на звичайну шлюшку тупляться, таку запальну, хоч і підстаркувату вже. Наче й не було серед них отого шоколадного обличчя й отого особливого погляду.

Особливого. Хе. Він і зараз в нього особливий - коли на кожну спідницю зазирається. Вчила мене Марта - «ніколи не заводь стосунків з хлопцем молодшим за себе». А я не послухала стару шльондру, дурепа. Виліпила собі молоденького чи то коханця, чи то сина, чи то кого... Зробила його з нічого, як Пігмаліон свою Галатею...

Ні. Не можу. Не можу танцювати, не можу в цьому бісовому клубі, облич оцих бачити не можу... пішли всі під три чорти! Ох, як холодно. Це чому? Чому вогні, чому вітер? А, то тому, що я на вулиці. Точнісінько як тоді. Тільки тоді зі мною був він, а зараз... о, ти хто? Привіт-привіт. Чого зириш на мене отак? Хіба я тобі зомбі, прибулець із космосу, чужий серед нас? Чого тобі треба, чорнявий?

Що? Перукарня в тебе? Яка перукарня в таку годину, га? Бач, я трохи випила, тому можу не все второпати, що ти там верзеш своїми гарними губками. Чого ти такий гарний, га? Я стара, а ти молодий та гарний. Колись я вже запала на молодого... а це навіщо? Навіщо мені заходити в твою перукарню о дванадцятій ночі - аби ти мене там трахнув і вбив? Чи вбив, а потім трахнув...

Ну добре, гаразд вже, зайду. Якийсь в тебе голос такий... хочеться його слухати й слухати. І млявість така в усьому тілі...чи то від мартіні? Я ж бо п'яна як дідько. Не огидно тобі з такою? Стара, зарюмсана, ще й п'яна? Перегаром тхне від мене? Га? Ось ходи-но сюди, чорнявий красотунчику, поцілую тебе, та й скажеш. Ходи-но сюди... Ти не з Балкан часом?